Безвіз: близький і… недосяжний

Нарешті, сталося! Мрія, якою наша держава жила й до якої йшла довгі десять років, здійснилася. Минулого четверга, 11 травня, Рада Євросоюзу остаточно затвердила безвізовий режим для України, увімкнувши нам зелене світло на кордонах із Європою. Після «останньої інстанції» – підписів Президента Європарламенту Антоніо Траяні та посла головуючої в Євросоюзі Мальти й офіційного опублікування – уже з 11 червня перед українськими громадянами має розчинитися брама «західної цивілізації».
Ця новина заполонила практично весь вітчизняний інформаційний простір, про цю подію останніми днями не говорив хіба що лінивий. З цієї нагоди Глава Української держави Петро Порошенко навіть провів у неділю прес-конференцію для представників засобів масової інформації.
Радості тих, хто марив безвізом і йшов на все, аби його отримати, немає меж – вона аж вихлюпує з телеекранів та радіоприймачів, зі шпальт газет та інтернет-видань. За великим рахунком, він і справді дуже важливий для держави. Передовсім, тому, що слугуватиме символом приналежності України до спільного європейського цивілізаційного простору, яскравим маркером того, що ми – частина об’єднаної Європи. Але наразі це скоріше політичний крок Європарламенту, аби продемонструвати світові, що Євросоюз підтримує нинішній геополітичний курс України і заохочує його.
А наскільки цей безвіз важливий для нашого народу? Як засвідчують дані соцопитувань групи Рейтинг, найбільше тішаться йому українці, які живуть у територіальній близькості до кордону ЄС. Так, безвізовий режим значно спростить життя мешканцям Ужгорода, серед яких близько 35 відсотків виїжджали в Європу один і більше разів за останні 5 років; Івано-Франківська, із яких 33 відсотки були в ЄС; Львова, 28 відсотків із яких бували в європейських країнах; Тернополя й Києва, звідки по 27 відсотків мешканців перетинали єврокордон. Натомість практично не відвідують Єврозону жителі Сєвєродонецька (5 відсотків виїжджали в ЄС), Сум, Запоріжжя та Кропивницького (6 відсотків виїжджали в ЄС), а також Харкова (8 відсотків).
Думкою щодо важливості скасування віз для наших громадян редакція «Перемоги» поцікавилася і в пересічних жителів Кременчуцького району. Як і на всіх теренах України, вона була різною.

Володимир, 52 роки:
– На безвіз потрібно дивитись із декількох позицій. Це все ж таки визнання нас европейцями. Визнання, що ми демократична, а не тоталітарна держава. Що ми для Європи є як країна-партнер, а не придаток росіян. Для людей, тобто для нас, що це дає ? Цією можливістю скористатися, на жаль, поки що не зможуть більшість громадян. Через фінансову скруту. Будемо сподіватися, що безгрошів’я колись закінчиться і безвіз стане в нагоді й найбіднішим верствам населення.

Світлана, 38 років:
– На мою думку, в державі, де близько 7 мільйонів домогосподарств, а це 43 відсотки від їх загальної кількості (за даними Держстату), отримують субсидії на відшкодування оплати за житлово-комунальні послуги, де щороку збільшується кількість малозабезпечених родин, які не знають, як звести кінці з кінцями, зростає кількість хворих, яким не вистачає коштів на лікування, радіти безвізовому режиму можуть люди, далекі від життєвих реалій. Ой, не це головне й першочергове для пересічного українця, не це! Ну, як кажуть: поживемо – побачимо.

Олена, 56 років:
– Безвізовий режим до Європи, це, по-перше, можливість відвіду­вати країни ЄС. Перед нашими громадянами відкриється вільний шлях у країни Євросоюзу й Шенгену. У людей з’являться нові можливості, вони побачать, як живуть їхні європейські сусіди. Занадто велику ціну віддала Україна за позитивні зміни, тож слова «мені все одно» чи «кому це треба», як мінімум, змушують замислитися. Не хочете думати про себе – подумайте про своїх дітей, перед якими відкриваються нові можливості, перспективи. Кому, як не їм, будувати сильну, незалежну, вільну Україну.

Геннадій, 43 роки:
– Непрості сьогоднішні реалії змусили мене шукати роботу за кордоном. Майже рік працюю в Польщі, двічі вже приїжджав додому, щоб поновити документи. Скасування віз, на жаль, ніяким чином не спростить ситуацію особисто для мене, й таких, як я, заробітчан, оскільки воно не дає право на працевлаштування в іншій країні. До того ж, знаючи, наскільки нині перевантажені пункти пропуску з Польщею і які там зараз черги, навіть важко уявити, що там творитиметься після введення в дію безвізу.

Тетяна, 36 років: 
– Безвіз потрібен заробітчанам. А якщо людина має 700 євро на туристичну путівку, то 65 євро вона знайде для візи. Дуже мало серед мого оточення людей, які поїдуть подорожувати одразу по відміні віз.

Любов, 50 років:
– Безвіз – це добре, але лише тим, для кого він дійсно спростить доступ до Європи, тому що на подорожі в них достатньо грошей. Хоча з їхніми статками й віза не була завадою. Ну а, виходячи з рівня життя середньостатистичного українця, звичайно, безвізовий режим не вирішує ніякі соціально-економічні питання. Передовсім, народу треба заплатити шалені кошти за опалення, електроенергію, медичне лікування, щось поїсти, вдягтися і взутися – із цим колосальним набором проблем отримання безвізу навряд чи входить хоча б до десятка важливих для українців пріоритетів. Спочатку влада б краще зарплату зробила людям таку, як у Євросоюзі.

Павло, 56 років:
– Вважаю, що це досягнення – нехай навіть поки що лише для бажаючих там відпочити. Головне – перший крок зроблений, потім будуть і наступні. Згоден, що мізерний відсоток українських громадян зможе дозволити собі таку розкіш, як відпочинок у Європі, я теж навряд чи віддав би за це такі гроші. Але треба дивитися в майбутнє й вірити, що в перспективі воно буде більш райдужним. Якщо не ми, то, принаймні, наші діти й онуки побачать Європу без кордонів.

Віра Гнатівна, 78 років:
– Та який там безвізовий режим! Кому він потрібен сьогодні, коли людям жити немає на що. Мені все життя теж хотілося хоч раз побувати за кордоном, відпочити, як ото іноземні пенсіонери, тільки грошей ніколи не вистачало. Тепер, бачте, мені відкрили дорогу! Залишилося тільки паспорт отримати й тисяч тридцять гривень, щонайменше, зібрати. Якраз із моєю мінімальною пенсією за три роки наскладаю, якщо не їстиму, не топитиму, не куплятиму ліки,не зодягатимусь, одним словом – не дихатиму…

Ось такою вийшла наша розмова з кременчуцькими селянами. До слова, цікаво, що за результатами недавнього дослідження питання отримання безвізового режиму з ЄС виявилося не важливим для половини населення України.

 

То що ж таке насправді «безвізовий режим для України»?

Варто називати речі своїми іменами: ніякий це не безвізовий режим, це – лише лібералізація візового режиму. Тому що Європа накладає обмеження на спрощену систему перетину кордону ЄС для українців.
По-перше, без візи до Євросоюзу можна потрапити тільки з біометричним паспортом.
По-друге, віза не потрібна виключно при короткострокових поїздках – до 90 днів за півроку. Якщо ви пробудете довше, то вам узагалі можуть заборонити в’їзд на територію ЄС.
По-третє, безвізова поїздка виключає можливість працевлаштування в Європі. Якщо ви хочете поїхати до ЄС, щоб знайти роботу, отримати візу таки доведеться.
По-четверте, ви можете їхати на навчання до Євросоюзу без візи, тільки якщо навчання триває не довше 90 днів. Інакше знову ж таки потрібна віза.
По-пяте, під час перетину кордону, додатково до біометричного паспорта, співробітники прикордонної служби можуть попросити підтвердження мети поїздки та фінансового стану. Перший пункт може означати схвалення бронювання або оренду житла у відвідуваній країні, зворотні квитки, а також опис маршруту поїздки. Другий підпункт може бути підтверджений наявністю достатніх готівкових коштів, простою кредитною карткою чи чеком із банкомата. Ціна питання різна: 45 євро за добу в Німеччині, 65 – у Франції й т.д..

Де діятиме безвіз

Безвізовий режим з Євросоюзом відкриває українцям можливість подорожувати до понад 35 країн Азії та Латинської Америки. Він охоплює: держави – члени ЄС, які є частиною Шенгенської зони, – Австрію, Бельгію, Чехію, Данію, Естонію, Фінляндію, Францію, Німеччину, Грецію, Угорщину, Італію, Латвію, Литву, Люксембург, Мальту, Нідерланди, Польщу, Португалію, Словаччину, Словенію, Іспанію, Швецію; держави – члени ЄС, які не входять до Шенгенської зони, – Болгарію, Хорватію, Кіпр, Румунію; держави, які входять до Шенгенської зони, але не є членами ЄС, – Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію, Швейцарію; а також невеликі держави Європи – Сан-Марино, Монако, Ватикан, Андорру. Але безвізовий режим не поширюється на Велику Британію та Ірландію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com