Любов, що гріє і голубить

Усе, що ти віддаєш іншим, повертається тобі сторицею. Якщо весь навколишній світ осяяний твоєю любов’ю й щирістю, тоді й він тебе гріє, голубить і пестить, дарує світлу радість і щастя. У цьому твердо переконана салівчанка Ольга Чепендюк, яка вчора, 18 травня, відзначила свій 70-літній ювілей від дня народження.
Великі й чисті почуття зринали й росли в її серці від самого малку. Життєвій мудрості й мистецтву людського добра Олю з дитинства навчали батьки, які прищеплювали своїм дітям святу пошану до землі, отчого краю, рідної домівки, сіяли в маленькі душі зерна порядності, чуйності, милосердя. Суворим учителем стала й доля: дуже рано вона забрала з їхньої багатодітної селянської родини батька – господаря й годувальника. Тоді всі турботи й клопоти осіли на неньчиних плечах: і робота, й дім, і сім’я. Першою помічницею мамі була Ольга. На неї, як на старшу з дітлахів, лягли численні обов’язки: й по господарству вправлятися, в хаті лад наводити, молодших сестричку й братика доглядати. Таку відповідальність дівчинка сприймала надто серйозно, вболівала повсякчас, аби не підвести матусю, виправдати її довіру і сподівання, хоча б трохи полегшити її непрості селянські труди. Знала й розуміла: натрудженим і втомленим маминим рукам, які надійно тримають усю їхню родину, вкрай потрібні нехай і маленькі, але невтомні й беручкі до всякої справи, доньчині руки…
Отак, здається, й оком не встигла змигнути, як журавлиним ключем відлетіли в небуття дитинство і юність. За порогом Салівської десятирічки простелилася перед Ольгою нова дорога – в дорослість. На ній несподівано й стрівся дівчині чорночубий красень-моряк Кирило Чепендюк, якого вітрильник долі завів саме до їхнього села. Кохання, що спалахнуло між ними з першого погляду, вигаптувало для молодят і весільний рушник, і красиву, барвисту скатертину подружнього життя.
53 роки Ольга Порфирівна й Кирило Назарович пройшли пліч о пліч. Завдяки великій любові й відповідальності за свою дружину чоловік допоміг їй здобути професію. Ольга закінчила курси кіномеханіків у Полтаві й 40 років працювала кіномеханіком у сільському будинку культури, де директором був Кирило Чепендюк – «червонодипломник» Гадяцького культосвітнього училища. Для обох сім’я і робота перепліталися тісно й органічно. Оскільки Салівка здавна славиться народними талантами, то й перед очільником закладу культури стелилося широке поле діяльності: численні творчі колективи, репетиції, концерти… На особливому рахунку не лише в Салівці, а й у Кременчуцькому районі, був і залишається тутешній жіночий фольклорний ансамбль «Червона калина» – наступник колишньої «Берегині». Жодне місцеве свято не проходить без їхнього виступу. А головна солістка ансамблю – Ольга Чепендюк, яку салівчани з любов’ю називають «наша Чураївна» – з огляду на її чарівний голос і безмежну залюбленість у народний спів. Це глибоке почуття живе в серці Ольги Порфирівни з раннього дитинства: свою першу пісню вона виконала ще в 13 літ на районному огляді художньої самодіяльності й отримала призове місце серед шкіл району. Відтоді й не розлучається з аматорською сценою.
Так подружжя Чепендюків і жило спільними творчими інтере­сами, й дихало одним, «мистецьким», повітрям. А ще разом вони збудували дім: удвох, власними мозолями, закладали його підвалини, за допомоги друзів, яких мали дуже багато, далі зводили стіни. Посадили сад, де щовесни білопіння квіту захоплювало подих довершеною красою, а осінь обдаровувала щедрим урожаєм. Та найголовніше – виростили й дали дорогу в життя двом донькам – Людмилі й Жанні. Дівчата ж подарували батькам шістьох онуків і трьох правнуків, які стали найбільшою радістю, щастям і втіхою для бабусі з дідусем.
Та знову, як колись і в далекому дитинстві, доля жорстоко обійшлася з жінкою, забравши від неї такого ж дорогого, як і батько, чоловіка. Майже рік, як через тривалу хворобу Кирило Назарович покинув цей світ, залишивши по собі незгасну любов у серцях рідних, друзів і знайомих. Відхід у вічність близької людини поселив смуток у душі Ольги Порфирівни. І все ж, у пам’ять про нього, вона продовжує займатися в художній самодіяльності, що їй присвятила вже понад півстоліття.
– Для Олі пісня – це її життя, це трепетне серце, її душа і її крила, це її любов до України і ненависть до ворогів, – кажуть про Ольгу Чепендюк її подруги. – Оля говорить, що пісня для неї пахне весняними дощами, синіми льонами, запашними чорнобривцями, материнськими теплими долонями: коли вона співає, немов би бачить безмежне поле, засіяне зерном історії і заквітчане людськими надіями. Ми б хотіли, аби Оля ще багато років своїм чарівним голосом радувала односельців народною піснею, зігрівала тепло наших сердець, наше життя, робила нас усіх душевнішими, красивішими у своїх почуттях, підносила нашу національну й людську гідність.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com