Людина життєвого гарту

Сильні духом… Так кажуть про особистостей, гартованих життям, людей волі й характеру, які знають, що хочуть і як це зробити, не розмінюються на дрібниці й упевнено досягають мети, допомагають іншим, заряджають їх оптимізмом і вірою. Зазвичай, саме вони перебувають у вирі суспільних подій, в активній роботі, в постійних громадських клопотах. Скільки пам’ятає себе Надія Михайленко, вона весь час була «на передовій». Ще від самого малку, зростаючи в багатодітній незаможній, але працьовитій родині, їй, найстаршій із семи дітей, довелося рано дорослішати, вчитися відповідальності, братися за важливі й серйозні справи. Уже тоді гартувався в дівчини міцний, вольовий характер, формувався світогляд, окреслювалися переконання, цінності, ідеали, життєві норми та принципи.
Важливу роль зіграли в цьому і її тато, й директор школи. Коли Надії було трохи більше 13 років, за їхньою настійною рекомендацією вона вступила до комсомолу й відтоді поринула в активну діяльність, постійно перебуваючи на виборних посадах: і в рідній Пустовойтівській школі на Глобинщині, і в Ізмаїльському педагогічному інституті, де навчалась на факультеті методики й педагогіки початкової освіти, й у відділковій радгоспній комсомольській організації, й завідуючи загальним сектором райкому комсомолу Глобинського району.
Першим місцем роботи, куди за направленням після інституту приїхала Надія, був Глобинський районний відділ освіти. Молодий спеціаліст працювала інспектором із дошкільного виховання. Маючи неабиякий хист до цієї справи й добре розуміючись у ній, з обов’язками справлялася на відмінно.
Склалося так, що життєва стежка Надії Володимирівни простелилася з Глобиного до Кременчука. Сюди вона перебралася в 1970 році й відтоді наш край став її другою рідною домівкою. Продовжила свою кар’єру в Кременчуцькому районному відділі освіти. Тоді під її контролем і допомогою працювали 105 дошкільних закладів державного й господарського підпорядкування, із них 44 на постійній основі і 61 сезонний, що діяли з березня по листопад – на період сільськогосподарських робіт. За шість літ перебування Надії Михайленко на цій посаді в Кременчуцькому районі були збудовані 15 типових приміщень, із 2 постійно діючих стали 15 закладів різного підпорядкування. Сумлінно, відповідально, ретельно й скрупульозно працювала вона над покращенням складу педагогічних працівників, забезпеченням закладів необхідним обладнанням.
Вона по-справжньому любила свою роботу, глибоко переживала за неї, турбувалася про навчання й виховання дошкільнят. Набиралася знань і досвіду, брала участь у І Всесоюзній конференції дошкільних працівників у Москві та чотирьох всесоюзних і республіканських семінарах із цих питань. Отримала й почесну відзнаку «Відмінник народної освіти України».
Діловитість, ініціативність, наполегливість, принциповість і успішність Надії Володимирівни не могли не помітити керівники району, тому запропонували їй посаду завідувача загальним відділом райкому партії. Надзвичайно багато для району зробила Надія Михайленко, коли стала відповідальним секретарем районної організації з охорони пам’ятників історії і культури України. Особливий її вклад – у створення зі своїм (на жаль, уже покійним) чоловіком Книги пам’яті Кременчуцького району. Під час цієї досить копіткої і важкої пошукової роботи були виявлені понад дві тисячі прізвищ воїнів, які полягли за свободу й незалежність України та нашого району. 2882 прізвища були увіковічені на 125 меморіальних плитах біля пам’ятників полеглим героям, місць поховання на кладовищах. За рахунок організації з охорони пам’ятників побудовані пам’ятники медсанбатівцям у
с. Кобелячок; невідомому солдату в с. Ялинці, увіковічені 5 найменувань дивізій, які звільняли території Келебердянської сільради й м. Комсомольськ (нині Горішні Плавні). Реставровані пам’ятники в селах Максимівка, Келеберда, Пришиб, Кам’яні Потоки, Чикалівка. Цю грандіозну роботу Надія Володимирівна продовжувала ще 5 років після виходу на пенсію, поєднуючи її з активною допомогою в написанні документальних нарисів до книг «Відмінник народної освіти України», «Історія комсомолу Глобинщини», «Історія міст і сіл України», «Довідник назв вулиць м. Полтава» та ін.
– Не знаю, чому так сталося, та й не лише зі мною, а й з багатьма її колегами й підлеглими, – зізнається щиро і з теплотою Наталія Коваль, колишня колега й давня приятелька Надії Михайленко, – але за будь-яких обставин після переконливого звернення
Надії Володимирівни не можеш не повірити й не виконати те чи інше її доручення. Розгадку ж її особистості, характеру я нещодавно прочитала в її спогадах, де вона розповідає про особливості свого часу, коли завжди поряд із молодими були товариші, колеги, які пройшли фронти війни та роки окупації. Вона була й залишається досі серйозна, проста, принципова і справедлива, з почуттям гідності і співчуттям до близьких і таких же, як і сама, трударів, відверта, за словом до кишені не полізе. Коли ж помітить нещирість, лінощі чи зволікання чогось важливого, вмить стає не лише вимогливою, але й готовою допомогти. Два роки тому, 19 червня, Надія Володимирівна відзначала свій 80-річний ювілей. І тоді, й сьогодні, та й завжди у всіх, хто з нею спілкується, навіть у сусідських ветеранів за її місцем проживання, виникає невід’ємне бажання дякувати їй, брати її вольовий характер за приклад, бажати міцного здоров’я на многії літа, щоб справдилися її слова із книги спогадів: «Я щаслива людина, бо живу в чудовій країні, працюю з гарними незалежними людьми і себе почуваю потрібною людям» .

Тепло й сердечність, вдячність і шана, увага й чуйність, співпереживання й турбота – для людей похилого віку сьогодні це найбільша і найдорожча цінність. Ті ж, хто гартований життям, хто міцний і непохитний духом, і самі вселяють оптимізм і надію, будять пам’ять, зобов’язують нинішнє покоління до відповідальності за сьогодення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com