У завтрашній день – із упевненістю й оптимізмом

Пришибський сільський голова Валентина Городянко впевнена: у їхньої громади – успішне майбутнє.

Процес добровільного об’єднання територіальних громад в Україні невпинно й потужно набирає оберти. Успішно впроваджуються реформи децентралізації і в нас на Полтавщині. Сьогодні вона входить до першого десятка областей за кількістю новоутворених громад. Наразі їх уже тридцять чотири, а за перспективним планом має бути шістдесят одна.
Незаперечним лідером у цьому складному й важливому процесі виступає Кременчуцький район, де діють нині шість об’єднаних територіальних громад. Яскраві й переконливі результати їхньої роботи змушують скептиків «зняти капелюх» перед тими, хто свого часу зважився на такий рішучий і сміливий крок, хто виявив бажання й готовність жити, працювати й розвиватися в нових умовах, із новими повноваженнями й фінансовими ресурсами. Вони не вагалися, ризикнули і – виграли, а тепер позиціонують себе одними з кращих в Україні.
Серед них – і Пришибська об’єднана сільська територіальна громада. Про її здобутки, напрацювання й перспективні плани розвитку наша газета розповідала своїм читачам уже не раз. А на нещодавній нараді, що проводилася за підтримки Міністерства регіонального розвитку, вона була представлена в рейтингу найуспішніших і найспроможніших в Україні.

Повертаючись до витоків

Аби піднятися до таких вершин, їй знадобилися всього два роки. Рівно стільки минуло відтоді, як у серпні 2015-го об’єдналися територіальні громади населених пунктів Пришибської та Кобелячківської сільських рад. Понад дві тисячі мешканців сіл Пришиб, Єристівка, Роботівка, Кобелячок і Малики обрали своїм очільником Валентину Городянко, яка до цього була головою Пришибської сільської ради.
Однозначно не можна сказати, поталанило тутешнім жителям чи ні в тому, що на території громади знаходяться родовища корисних копалин Кременчуцької магнітної аномалії. Вже не одне десятиліття вони розробляються двома гірничодобувними підприємствами: ВАТ «Полтавський ГЗК» та ТОВ «Єристівський ГЗК». Звісно, факт негативного впливу на довкілля – незаперечний, але такий же незаперечний факт і потужних фінансових вливань цих промислових гігантів у місцевий бюджетний потік. Передовсім, завдяки цьому громада має досить розвинуту інфраструктуру для забезпечення потреб свого населення майже в усіх галузях життєдіяльності. Зокрема, на її теренах діють загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів, дитячий садочок, сільські бібліотеки, центр культури та дозвілля, сільський будинок культури, стаціонарне відділення соціальних послуг, центр первинної медико-санітарної допомоги із фельдшерсько-акушерськими пунктами та амбулаторією загальної практики – сімейної медицини, аптечний пункт від аптеки м. Кременчук, відділення зв’язку, ринок, магазини продуктових та промислових товарів, будівельних матеріалів тощо, місцева пожежна охорона, комунальне підприємство, фермерські господарства та інші.

Майбутнє громади – діти

У цьому твердо переконана Пришибський сільський голова Валентина Городянко. Саме тому ще кілька років тому серед пріоритетів своєї діяльності вона визначила й відбудову та розширення дитячого дошкільного закладу «Чебурашка», що функціонував у селі Пришиб.

Ось такі затишні і світлі зали в дитячому садку.

– Проблем на той час із дитячим садком було чимало, – згадує Валентина Іванівна. – Місць не вистачало, працювала всього одна група, в якій перебували 15 малюків. І це при тому, що ми мали ще одну будівлю. Однак, через відсутність опалення майже 15 років вона взагалі не використовувалася і, звісно ж, стала занедбаною й непридатною. З такою ситуацією треба було щось робити, й ми взялися до діла. Довелося і витратитися добре, й потрудитися. Але це було того варте. Ми відремонтували й осучаснили не лише будівлі, що використовувалися – утеплили стіни та дах, замінили систему опалення, а й реконструювали давно покинуту: зробили дах, провели опалення, постелили підлогу, утеплили стіни. Загалом на всі ці роботи використали 1 мільйон 400 тисяч гривень із місцевого бюджету. Крім того, наш дошкільний заклад може похвалитися своєю власною дизельгенераторною, що дозволило обладнати в групах аварійне освітлення на випадок вимкнення електропостачання. А ще ми завершуємо будівництво нової котельні, аби за нинішньої ситуації з газом і цінами на нього за потреби обігрівати приміщення не лише блакитним паливом, а й пелетами.

Світлана Гальченко демонструє спальню для малят.

Не натішиться приємними змінами й завідуюча дошкільним навчальним закладом Світлана Гальченко.
– У «Чебурашці» створені всі умови для того, аби сільська дітвора почувалася тут комфортно, мала все для навчання й розвитку, – каже вона. – Тож, окрім ремонту приміщення, облаштування спортивної зали з матами, обручами, масажними доріжками, в нас обладнаний ще й новий дитячий майданчик на подвір’ї. А оскільки тепер дитячий садок відвідують не лише пришибські, а й діти з інших сіл об’єднаної громади, то нам довелося його розширити. Минулого року на прохання батьків відкрили додаткову ясельну групу. Наразі в нас 45 вихованців і 3 групи: ясельна, середня і старша, в кожній – по 15 дітей і перебувають вони в закладі 10 годин щодня. Плекаємо надію невдовзі навіть відкрити перший клас при дитячому садочку.
До речі, подбали тут не лише про дітей, а й про їхніх батьків. Із усіх п’яти сіл територіальної громади щоранку й щовечора малечу разом із татами чи мамами возять безкоштовним автобусом. Та й на харчування своїх чад у дитсадку родини особливо не витрачаються: сплачують лише 250 гривень щомісяця, а це – всього 40 відсотків загальної вартості за харчування. Окремі пільги встановлені для дітей учасників антитерористичної операції, з малозабезпечених та багатодітних сімей. Майже десять років, як батьки не здають гроші на поточні ремонти, закупівлю миючих засобів, іграшок, канцелярського приладдя тощо. Все фінансується з бюджету сільської ради. Минулого року, наприклад, тільки на придбання зошитів та інших додаткових матеріалів для розвит­ку сільська рада виділила 5 тисяч гривень.

Здоров’я – це ще не все,  але все інше без нього – ніщо

Так сказав колись давньогрецький філософ Сократ. І його мудрі думки повністю поділяє керівництво Пришибської об’єднаної громади. До слова, тутешній медичний заклад, який ось уже понад три десятиліття очолює справжній професіонал, сімейний лікар, завідувач Пришибської амбулаторії загальної практики – сімейної медицини Микола Панченко (на фото нижче), доброю славою на Кременчуччині користується давно. Не раз писала про нього й «Перемога».


Місцева влада ніколи не стоїть осторонь проблем сільської медицини, добре усвідомлюючи: здорова людина – міцна і сильна громада. Тож гроші на цьому не економить. За потреби виділяє їх і на ремонт, і на попов­нення матеріально-технічної бази. Майже все нове обладнання в амбулаторії куплене коштом сільської ради. Останнє придбання – сучасне автоматичне лабораторне обладнання: аналізатор крові, що дозволяє визначити 18 показників; аналізатор сечі, що визначає 10 показників за 1 хвилину; біохімічний аналізатор. Усе це обійшлося місцевому бюджету в 380 тисяч гривень.

Для амбулаторії придбали нове обладнання.

Взяла сільська рада повністю під свою опіку й стаціонарне відділення для постійного проживання одиноких непрацездатних громадян, що свого часу було відкрите в Пришибі й розраховане на 30 осіб. Сьогодні тут у теплі й затишку доживають свого віку 26 стареньких пацієнтів – самотніх людей не лише з Пришибської територіальної громади й Кременчуцького району, а інших областей.

Найголовніше – погода в домі

Звісно, якщо він є – просторий, теплий, світлий, затишний, зручний. У такій оселі, як кажуть, – і люди веселі. Ось таку амбітну мету поставили перед собою й у Пришибі: забезпечити житлом тих, хто має в цьому гостру потребу. Для цього вирішили реконструювати сім старих багатоквартирних житлових будинків, що свого часу належали тутешньому радгоспу ім. Ватутіна. Після розвалу господарства рішенням Господарського суду їх передали на баланс сільської ради. Щоправда, житлом ці будівлі важко було назвати: без вікон, дверей, комунікацій – вони більше нагадували руїни. Але місцева влада руки не опустила.

Ось такий вигляд мають реконструйовані будинки в Пришибі.

– Два роки тому ми взялися за реконструкцію цього житлового фонду, – розповідає Валентина Городянко, – й наразі відбудовуємо вже третій будинок: один – за кошти інвестора, два – з місцевого бюджету. Плануємо відновити всі сім. Частина квартир тут приватизована, інша – ні. При сільській раді створена житлова комісія, яка в порядку існуючої квартирної черги надає житло працівникам соціальної сфери: медикам, педагогам, а також багатодітним родинам та учасникам антитерористичної операції. Наприклад, першу двокімнатну квартиру у відремонтованому будинку отримала наша медсестра Віра Шмиголь, мати-одиначка з двома дітьми. А нещодавно раділа входинам і сім’я вчителя фізичного виховання Юлії Наминас. Вона разом із чоловіком та сином оселилася теж у двокімнатній квартирі. Це службове житло жінці виділила сільська рада, в порядку черги на поліпшення житлових умов.
А ось над «погодою в домі» постаралися й будівельники. Ремонтом квартир, що взяті на баланс сільської ради, можна лише захоплюватися: встановлені котли, енергозберігаючі вікна, двері, газова плита, нова сантехніка, постелений лінолеум, облаштована ванна кімната. Заходь – і живи. Причому, навіть із приємною перспективою після 5 років постійного проживання й роботи в об’єднаній територіальній громаді приватизувати це житло.
За словами Василя Чорнищука, заступника директора ПП «Трансінтербуд», працівники якого закінчують «чаклувати» над зовнішнім облаштуванням третього будинку, робота дійсно проведена колосальна й дороговартісна. Реконструкція обійшлася в 4 мільйони 800 тисяч гривень. Але в приміщенні будівельники замінили всі комунікації: водогін, каналізацію, електропостачання; зробили й утеплили чотирискатний дах, підвал і стіни; поклали тротуарну плитку, облаштували відмостки.
Безперечно, на такі квартири черга в сільській раді є. Тим паче, що з Горішніх Плавнів повертаються в село молоді сім’ї, які влаштувалися там на роботу, бо винаймати в місті житло сьогодні – задоволення не з дешевих.

Вода – проблема із проблем

Для мешканців Кременчуцького району проблема водопостачання – гостра й наболіла, а для жителів Пришибської об’єднаної територіальної громади – й поготів. Уже давно Пришиб і Роботівка потерпають від дефіциту питної води: те, що «бовтається» в їхніх колодязях, пити не можна, та й для технічних потреб не зовсім придатне. Доводиться місцевому населенню послуговуватися привозною. А це людям – і незручно, й клопітно, хоч і безкоштовно.
Сільська рада єдиною альтернативою такій ситуації визначила будівництво магістрального та вуличного водогонів. Перший – протяжністю 12,5 км, другий –
34 км. Оскільки розраховувати лише на власні сили не доводиться, вирішили залучити до цієї справи й інвестора – Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат.
Роботи почали у 2015 році в селі Кобелячок, де є артезіанська свердловина. На будівництво магістрального водогону до 11 мільйонів 700 тисяч гривень із гаманця сільської ради два мільйони гривень додав зі своєї кишені спонсор. Долучили до них і гроші, виділені державою на розвиток інфраструктури. А ось вуличний водогін обходиться дорожче – 34 мільйони гривень. Однак, його зроблять максимально «зручним і доступним»: селяни не клопотатимуться про підключення до нього, труби заводять безпосередньо у двори.
За словами сільського голови Валентини Городянко, перші кроки вже зроблені. Нині обладнаний водозабір – із будівлею для персоналу, трьома свердловинами й колектором у с. Кобелячок . Другий етап – подачу води на Пришиб і частково на Роботівку (це приблизно 71 приватна садиба і 9 соціальних об’єктів) – мають завершити цьогоріч. У селі Єристівка централізоване водопостачання вже працює з 2010 року . А наступного року якісна питна вода повинна з’явитися в усіх інших приватних будинках місцевих мешканців.

Не треба боротися за чистоту, треба підмітати!

А що, хіба не мав рацію Ілля Ільф, коли писав ці слова? Тож б’ється місцева влада й над вирішенням іншої нагальної проблеми громади – вивезення сміття. Звісно, був би в нашому регіоні так гучно задекларований свого часу сміттєпереробний завод у районі Деївського звалища, питання б це не стояло: ні в Пришибі, ні в інших населених пунктах району. А так доводиться шукати виходи з непростої ситуації, «проситись» у прийми. Звернулися з проханням приймати сільське сміття до сусідів – Горішніх Плавнів, але там відмовили: їхній полігон розрахований лише на жителів міста та приміських сіл. Тож справляються пришибчани зі своїми бідами самотужки.
– Взагалі вивезенням твердих та рідких побутових відходів у нас займається комунальне підприємство «Пришибське», – зазначає Валентина Городянко. – Зараз хочемо купити сміттєвоз. Через систему публічних закупівель ProZorro нинішнього року маємо намір запустити будівництво локальних очисних споруд та каналізаційної мережі. Вбачаємо також гостру потребу в сортувальній лінії для сміття, передбачаємо на це власні гроші, сподіваємося отримати й частину коштів з обласного бюджету. Гадаю, нам усе вдасться.

Ось так оптимістично й життєствердно налаштовані на реалізацію всіх задуманих планів у Пришибській об’єднаній сільській територіальній громаді. Підстав для цього і в керівництва, і в людей більше ніж достатньо: два роки діяльності в новому статусі й нових умовах, додаткові фінансові ресурси й значно більша самостійність в ухваленні рішень, можливість самим справлятися з проблемами своїх громад дають і стимул до плідної роботи, й упевненість у власній спроможності.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *