Заслужений – значить кращий

Микола Коваленко.

До високого визнання своєї праці й заслуг перед Батьківщиною Микола Коваленко йшов довгим, многотрудним, сповненим постійним хліборобським неспокоєм і сумлінною роботою шляхом. Але – не манівцями, а одним-єдиним, з дитинства обраним і жодного разу не схибленим напрямком.
Невеличке село з милозвучною назвою Попельнасте, що в Олександрійському районі на Кіровоградщині, здається, саме вготувало йому долю, навічно пов’язану із землею. Ранньої весни, коли пробуджується до життя природа, 19 березня 1936 року, до колгоспної родини Коваленків постукало у двері щастя: новонароджений хлопчик, якого нарекли Миколкою. Зростало хлоп’я й усотувало в себе всю красу й довершеність природи серед широких степів, настояних на густому трунку польового різнотрав’я, а на затишному батьківському обійсті набиралося перших уроків працелюбства, шани до людей, цінування нелегкої селянської роботи.
Щасливе й сонячне дитинство перекреслила війна. Тато пішов на фронт, сім’я з нетерпінням чекала на його повернення. Коли фашистів наші війська вже погнали на захід, Микола сів за шкільну парту. Після закінчення 10 класів документи подав до Білоцерківського сільськогосподарського інституту. Вибір був не випадковий, а давно омріяний і зважений: агрономом працювала його тітка, і хлопець часто спостерігав за її роботою, дивувався, як то все вона знає про кожну рослину, як уміє за ними доглядати, як тішиться, коли вдаються хороші врожаї! Про таке задоволення від улюбленої справи мріяв і сам, тому й вибрав для себе спеціальність агронома-рільника.
Так склалося, що життєва дорога Миколи Коваленка перетнулася в ті часи зі шляхом Володимира Волошина, який тоді очолював господарство в селі Дмитрівка на Кременчуччині. Тож молодого дипломованого агронома з розпростертими обіймами прийняли в дмитрівському колгоспі. Завзятий, ініціативний, беручкий до діла, сумлінний і відповідальний, Микола Іванович одразу зарекомендував себе і порядною людиною, й багатообіцяючим спеціалістом. Зі своїми обов’язками справлявся відмінно, заслужив довіру керівництва, повагу колег та підлеглих. По тому деякий час він трудився головним агрономом у Недогарках. Коли ж Володимира Волошина призначили головою колгоспу імені Мічуріна в село Піщане, той забрав до себе й тямущого агронома. Розумний, компетентний у своїй справі, працелюбний – він завжди міг надати потрібну пораду як у роботі, так і в повсякденні. В тому, що слава про піщанське господарство линула тоді далеко за межі нашого району, неабияка заслуга й Миколи Коваленка. Адже щедрі намолоти зернових і бобових культур, рясні врожаї найрізноманітнішої городини – то справа рук і мудрої аграрної політики головного агронома колгоспу.
За високий професіоналізм, добросовісність і значні виробничі досягнення Микола Іванович відзначений медаллю «За трудову доблесть», а в 1996 році йому було присвоєне почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України».
… Він уже давно на пенсії, але часто лине думками у напов­нені вщерть хліборобськими турботами роки. Як не важко було, як не клопітно й відповідально, однак, жодного разу не пожалкував про свій життєвий вибір. Каже, завжди любив і поважав свою професію, не змінив особисте ставлення до неї й сьогодні. Власними успіхами в роботі завдячує і дружині Валентині Павлівні, якій доводилося миритися з постійною зайнятістю чоловіка, «ділити» його з такою неспокійною посадою. Вони разом виховали, вивчили й дали дорогу в життя двом чудовим синам: Сергію й Володимиру, які тепер – їхня надійна опора й підтримка. А ще – особлива гордість. Бо кому, як не Миколі Івановичу, вдатному й досвідченому аграрію, знати: тільки те зерно, що покладене в благодатну землю й вирощене дбайливо, з любов’ю й піклуванням, наливається щедрим золотим колосом.
Тетяна Керімова.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *