Життя, як колос ваговитий

Василь Соловйов.

Благодатна омельницька земля, зігріта сонцем і напоєна дощами, споконвіку щедро родить не лише важким колосом, а й працьовитим хліборобським людом. Скільки відомих постатей вийшли в широкий світ із цих країв, скільки знатних аграріїв прославили його своїми трудовими здобутками!
У тутешньому селі Пустовіти в сімї колгоспників народився 15 жовтня 1938 року Василь Соловйов. Із дитинства хлопця вабили безкраї пшеничні поля, що стелилися за їхньою хатою. Любив маленьким поринати в це золоте море теплого колосся і мріяти, мріяти, мріяти…
Закінчивши 7 класів школи в селі Писарщина, в 1953 році п’ятнадцятирічний юнак пішов працювати на машинно-тракторну станцію помічником комбайнера. Але помічник і комбайнер – це дві великі різниці. Василеві хотілося стати повноправним господарем корабля ланів – комбайна. І він зрозумів, що для цього потрібні знання, освіта.
Довго не роздумував – подав документи до Веприцького училища механізації на спеціальність механіка-комбайнера. Навчання давалося легко й невимушено. Після училища, вже дипломованим спеціалістом, юнак повернувся працювати до рідної МТС, але тепер уже на правах комбайнера. Коли ж розформували їхню машинно-тракторну станцію,Василь працював у демидівському колгоспі, потім у колгоспі «Червоний партизан», колгоспі ім. Леніна, а після реорганізації колгоспів у 1968 році – в радгоспі «Кременчуцький».
Коли Василь Никифорович згадує жнива, його очі світяться щастям. «Вдома в пору жнив ми практично не бували, – ділиться спогадами ветеран праці. – В лісосмугах розкидали переносні намети, щоб якусь годинку вночі відпочити, але я в них жодного разу не був. Схилю голову на кермо комбайна, перепочину трохи – та й досить! Зерно не чекатиме в колосі, висиплеться… Та й годували нас прямо біля комбайнів. Ото й увесь відпочинок був».
Не дивно, що за такого ставлення до роботи й намолоти у Василя Соловйова були найвищими по радгоспу. Напарником, помічником комбайнера працював у нього рідний брат – Георгій Никифорович. Взаєморозуміння в цьому хліборобському тандемі з півслова, з одного погляду, дозволяло не гаяти дорогоцінний час на літньому полі, ефективно використовувати кожну хвилину.
Працював Василь Никифорович на комбайнах СК 4, СКД 5, а коли в 1976 році в країні з’явилися найпотужніші на той час вітчизняні «Колоси», невдовзі такий новенький зернозбиральний агрегат поповнив і технічний парк радгоспу «Кременчуцький». Те, що за ним закріпили передового комбайнера Василя Соловйова, переконливо засвідчувало й довіру до нього керівництва, й визнання його професіоналізму.
За сезон жнив 1976 року за високі намолоти зернових культур Василь Никифорович був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. А через рік для нього особисто прийшов від заводу «іменний комбайн» «Колос» – ще потужніший за свого попередника. За першу добу роботи на ньому Василь Соловйов намолотив 102 тонни зерна, а за другу – 127 тонн! Вдосталь вистачало тоді роботи й закріпленим за ним водіям, які з-під бункера комбайна перевозили збіжжя на зернотоки господарства.
За сезон жнив 1978 року передовий омельницький комбайнер намолотив 2000 тонн зерна. Всього лишень 18 тонн відділили його від Золотої зірки Героя Соціалістичної Праці. Того року Василь Никифорович був нагороджений орденом Леніна, Золотою медаллю ВДНГ та автомобілем «Москвич».
Тяжка праця на землі, суцільна робота без вихідних і перепочинку, безсонні ночі далися взнаки. Підірвавши здоров’я, в 1979 році чоловік перейшов працювати на тракторний стан майстром-наладчиком. Радгоспні комбайнери й трактористи прагнули віддавати на ремонт свою техніку саме Василю Соловйову, бо так, як він, сільськогосподарські машини не знав ніхто. Скільки пройшло їх через «золоті» руки майстра, навіть уже після того, як він пішов на заслужений відпочинок, – не злічити!
Завершив свій трудовий шлях Василь Никифорович у 1998 році. Зараз знатний комбайнер – у поважному віці. Разом зі своєю дружиною Ольгою Євграфівною відзначили діамантове весілля – 60 років подружнього життя. На своєму обійсті тримають невелике господарство, в чистоті й порядку утримують затишний охайний дворик, доглянуті квітнички та город. Але найбільшою окрасою обійстя Соловйових щоліта є золотий лан пшениці з налитим ваговитим колосом.
Часті гості на батьківському подвір’ї – доньки Наталія та Людмила, п’ятеро онуків та троє правнуків. Непокоїться щодень серце батька за сина, який проживає в іншій країні.
Нерідко лине душа хлібороба в ті далекі роки, наповнені щастям від своєї необхідності людям, коли разом зі своїми друзями – комбайнерами Іваном Никифоровичем Романенком, Олексієм Семеновичем Мельником, Миколою Івановичем Садовніковим та водіями Віктором Григоровичем Власенком і Миколою Павловичем Обревком, які вже відійшли за вічну межу, – борознили пшеничні лани своїми «Колосами», як підтримували й допомагали один одному в нелегкій праці.
Ще й нині кожного року тривожиться серце хлібороба про те, якими видадуться весна чи літо, переймається тим, що мало хто дотримується сьогодні сівозміни, болить за рідну землю й за нашу державу. Однак твердо вірить Василь Никифорович, що буде сильною Україна, що кожен громадянин почуватиметься в ній щасливим і заможним. Заради цього він віддав свої сили і здоров’я невтомній селянській праці.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *