Мелодія довжиною в життя

Т. Черниш нерозлучний з гармонією.

Коли на вулицях села Недогарки співучим соловейком виграє гармонь – усі знають, що сьогодні свято. Без гармоні й пісня не так співається, бо дає вона настрій, спонукає до веселощів та жартів. Люди, які важко працювали, хочуть розрядитись, повеселитись, відійти від турбот, забутися. А на другий день, згадуючи вчорашнє з приємністю, обов’язково наспівують одну з мелодій, що вразила серце.

А весілля? Що ж то за весілля без музик?! Щоб молодими помилуватись, батькам і родичам потрібний весільний танець, і не важливо, яка погода: світить сонце чи йде дощ, чи наречена в туфлях чи в гумових чоботах. Не важливе вбрання! Якщо очі молодих щасливі, весілля гуляє від душі, і така ж потрібна музика.
В Недогарках є чоловік, який грає польку і краков’як, тож і кличуть, інколи й серед ночі, а він може й до світанку грати два коліна «Карапета», а люди танцюють, приспівують та сиплять жартами. Гармонь завжди об’єднувала. Після вихідних, перепочинку під гармонь, сповнені сил люди дружно ставали до роботи. Недарма ж слова «гармоніка», «гармошка» – похідні від грецького «гармонія» – «зв’язок, співзвучність, розмірність».
Коли лунають перші акорди і кімната наповнюється чарівливими звуками гармоні, обличчя 88-річного мешканця села Недогарки Терентія Івановича Черниша молодіє, очі горять молодечим запалом та любов’ю, а натруджені за довгий вік руки, ніби метелики, пурхають по клавішах.
І згадується в цих мелодіях босоноге дитинство, коли він маленьким хлопчиком із заздрістю дивився на гармонь старшого брата й крадькома брав її поцигикати, коли брата не було вдома. І нелегка трудова юність, коли в роки війни він разом із такими ж 14-літніми підлітками виловлювали в плавнях коней, корів після відступу німців, доглядали за телятами, носили їм їжу та воду, а ще вантажили вагони, що йшли на фронт. За цей непосильний по роках тягар, що ліг на його молоді плечі, отримав медаль «За добросовісну та віддану працю в роки війни».
А ще в цих мелодіях – важкі повоєнні роки, і школа ФЗО на Донбасі, після якої він здобув професію токаря. А пізніше – армія, і спецчастина по супроводу військових вантажів у Львові, а в частині – стара пошарпана гармонь. Тоді з’явилася мрія про власний інструмент, і навіть сльози покотилися з очей, коли львівський майстер за 200 карбованців переробив із баяна на замовлення Терентія Івановича його першу гармонь. І служити стало веселіше, бо майже не випускав інструмент із рук під час довгих відряджень, і полинула пісня від Західної України до Далекого Сходу.
Коли повернувся додому, згадує, як кожних вихідних бігав до Кременчука чи Градизька спостерігати за грою досвідчених музикантів, у чиїх руках гармошка співала на всі лади й баси, щоб удома повторити все в точності, адже ніхто ніколи не вчив його грі на цьому мелодійному інструменті.
І зараз, уже неперевершений майстер своєї справи, Терентій Іванович – частий гість Кременчука, де в тісному колі таких як він музикантів тішить слух перехожих переливами гармоні.
Гармоніст раніше був першим парубком на селі, тож від дівчат не було відбою. Однак, як і в його піснях про вірне кохання, покохав Терентій одну на все життя. Більше 60 років прожили душа в душу з Лідочкою, як він досі називає покійну дружину. Разом збудували власний дім, де все – від рам на вікнах до різьблених дверей – витесане вправними руками господаря. І защебетали в ньому переливами гармоні голоси двох донечок, а пізніше – й онуків та правнуків.
У перервах між господарством та тяжкою щоденною працею – свято душі. Іменини, колгоспні чи родинні свята, весілля не обходилися без гри на гармошці цього від Бога талановитого чоловіка. А коли до гармоні в пару стає ще бубон або барабан, уже ніхто не зможе втриматись від запального танцю! Спочатку товаришем Терентія Івановича по справі сільських розваг був Іван Антонович Криса, потім Федір Єгорович Коваленко, а ось уже більше 20 років виграє поряд із гармоністом на бубні Василь Пилипович Стеценко. І які тільки районні та обласні огляди художньої самодіяльності вони не вигравали, які призи не отримували! Та важливіше, ніж грамоти й нагороди, – людське визнання, яке вони отримали, та години гарного настрою всіх, хто коли-небудь слухав майстерну гру цього дуету.
Та найбільший талант розкрився в Терентія Івановича Черниша в 1968 році, коли він уперше сам склав гармонь. Коли інструмент від корпуса до клавіш зроблений власними руками, він і звучить по-іншому.
З того часу його колекція продовжує поповнюватись красунями-гармошками, а на його робочому столі – справа всього його життя.
Під музику гармонії Терентія Івановича виросло не одне покоління, яке несе в серці ті мелодії, що запали в душу. Гармонь зазвучить – і тілом неначе пробігає заряд. У музиці люди забувають про всі негаразди, вони стають живими й молодими. Пульсація, «нервація», що струменить під час чергування баса з акордом, викликає нервові скорочення м’язів людини і стимулює пуститись у танок.
Ми ставимо пам’ятники вареникові, галушці, свині, салу. А чому немає пам’ятника гармоні, яка не спонукала до переїдання, а навпаки, нейтралізувала роботу шлунку, повертала тверезість очам і, головне – наповнювала змістом життя, спонукала до покращення сприйняття світу. Гармонь є незамінним атрибутом сільського життя, вона окрилює, підносить, окультурює.
Велика ріка обов’язково має витоки з маленького джерельця. Так і велика професійна музика не з’явилася сама по собі. Вона має великий фундамент народної музики, самобутнього фольклору. І на базі цього формується музика, що з часом стає взірцем класичної.
В Італії, паралельно з конкурсом гармоністів, майстри з Австрії, Словенії, Чехії виставляють свої вироби гармонік. Це не інструмент – це диво. Очей відірвати не можна, а головне – який чудовий звук! Вони пишаються своєю продукцією, своїми виробами, своїми справами. Тож давайте й ми пишатися, цінувати, звеличувати свою неповторну культуру, дякувати таким людям як Терентій Іванович Черниш, Анатолій Федорович Коваленко, Василь Пилипович Стеценко за їхній неповторний талант, за збереження й примноження народних традицій та вклад в українську культуру. І нехай частіше на наших вулицях звучить гармонь, а в душах лунає святкова мелодія!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *