За покликом свого серця

Далеко не завжди так буває, що зустрівшись із людиною вперше в житті, можеш одразу зрозуміти: перед тобою – справді особистість. Не обов’язково прославлена, відома чи публічна, а просто порядна, розумна, толерантна, яка випромінює внутрішню силу, доброту, душевний спокій, викликаючи відчуття надійності й захищеності. Саме таким, на мою думку, й має бути лікар – аби перейнятися проблемами свого пацієнта і вселити йому довіру й упевненість.
У Піщанській амбулаторії загальної практики – сімейної медицини до лікаря-стоматолога Віктора Саржана щодень приходять на прийом по 10-15 відвідувачів. Причому, не лише місцеві жителі, а й мешканці навколишніх сіл та Кременчука. Потрапити до його кабінету прагнуть не стільки тому, що вартість медичних послуг тут удвічі менша, ніж у місті, а тому, що знають: фахова, висококваліфікована, якісна допомога їм гарантована.
Досконало володіти своєю справою і ставитися до неї надзвичайно відповідально – це у Віктора Петровича родинне. У сім’ї військового офіцера, де він народився, честь, сумління й дисципліна завжди були на чільному місці. Прищеплені ще з дитинства, вони стали головними в його житті. А ось любов до обраної за покликом серця професії – це друга, й не менш важлива, складова його успішної трудової діяльності.
Стоматологію Віктор обрав сам. Зізнається: змалку знаючи особисто, що таке зубний біль, мріяв навчитися позбавляти від нього інших. Тверде рішення присвятити себе медицині прийняв, навчаючись уже в 10 класі. На той час їхня родина, змінивши не одне місце проживання, осіла в Полтаві. Тож після школи, в 1979 році, хлопець вступив до Полтавського медичного стоматологічного інституту. Своєрідною «інтернатурою» для дипломованого спеціаліста стала служба в армії, що її проходив у Луганську. Звісно, медиком, тож, добряче напрактикувавшись на солдатах, демобілізувався вже досвідченим лікарем.
До Кременчука вони приїхали разом із дружиною – теж стоматологом. Віктор Петрович спочатку влаштувався в дитячу стоматологічну поліклініку, а в 1988 році перейшов працювати в Піщане. Молодому подружжю треба було ростити маленьких донечок-двійнят, а заробітна плата сільського лікаря була тоді на 40 карбованців вищою, ніж у місті.
– Але не тільки це змусило мене зробити такий крок, – говорить Віктор Петрович. – Просто, я давно хотів працювати в селі: там і люди інші – сердечніше, добріші, щиріші, і ставлення до лікаря інше. Там є можливість постійно вдосконалювати свої знання і вміння, розширювати діапазон послуг: і лікувати зуби, й видаляти, й розбиратися, не дай, Боже, з надзвичайно складними випадками. Дуже велика відповідальність, інколи й переживання особливі, і хвилювання бувають. І все ж я досі жодного разу не пошкодував – ні про вибір професії, ні про зміну робочої «прописки». Я дійсно люблю справу, якою займаюся, і знаю, що вона конче потрібна іншим.
Незважаючи на постійну завантаженість, Віктор Петрович знаходить час і для душі. Ось уже тридцять років, як він захоплюється бодібілдингом, незмінно й регулярно відвідуючи тренажерний зал. А ще – за найменшої нагоди тішиться зі своїми онуками – дев’ятирічною Софійкою, 8-річною Вікторією й дев’ятимісячним Максимком. Каже, з дівчатками люблять грати в шашки, а в малюка – ще всі забави попереду.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *