Героїка материнства

У загальновідомій пісні «Балада про синів» є слова: «Трьох синочків-ясеночків породила мати». Мешканка села Недогарки Марія Федорівна Іванова народила та виховала чесними людьми чотирьох синів та доньку.Сама вона теж із багатодітної сім’ї: не зважаючи на важкі передвоєнні та воєнні роки, її мама Марія Дем’янівна Яцик народила п’ятеро дітей – трьох синів та двох доньок. Сім’я була родом із Недогарків, але батьківська хата з часом була затоплена та щезла з лиця землі після великого переселення 1956 – 1959 років, коли плідні землі були принесені в жертву будівництву Кременчуцької ГЕС.
Батько Марії Федорівни Федір Григорович Яцик, 1907 року народження, після заклику: «Вставай, страна огромная!» зібрав скромні пожитки солдата й відправився одним із мільйонів добровольців того часу на фронт. 5 років Марія Дем’янівна виховувала дітей самотужки. Було важко, адже маленькій Марійці в 1941 році виповнився всього рік, її братикам – 3 та 6 років. Діти потихеньку зростали, а під ногами у Федора Григоровича горіла земля і вода наповнювалась людською кров`ю. Майже пішки обійшов він усю Європу, горнучи фашистську нечисть, визволяючи Україну, Білорусію, Польщу, Німеччину, а його груди збирали осколки поряд із нагородами. Орден Червоного Прапора, Орден Червоної зірки, медалі за форсування Дніпра, визволення Польщі та багато інших державних відзнак приніс контужений Федір Григорович із фронту. Після війни він ще трудився фуражиром, завфермою на 3-ій бригаді, так і жив з осколками в тілі, як із невмирущим спогадом про лихоліття війни.
Чотири класи початкової школи Марія закінчила в Букачівці, потім навчалась, як і всі діти на той час, у Недогарках, в орендованих кімнатах людських будинків. Так, наприклад, в одній із кімнат будинку стояла піч, там мешкала господиня з двома дітками, а в іншій – навчались школярі. Потім разом з однолітками вони навчались у старій школі, що зараз уже не діє, а закінчували 10 клас уже в стінах нової школи, яка до цього випустила в доросле самостійне життя лише два випуски. Після закінчення школи Марія пішла трудитись у колгосп. І почались трудові будні… Працювала дояркою, на прополці буряків у радгоспі «Індустрія» Глобинського району, на питомнику, на заводі, на відгодівлі малих телят. 12 років пропрацювала в дружному колективі пошти. Загальний трудовий стаж цієї працьовитої жінки складає майже 35 років.
Із молодості виринає спогад, як із подругою поспішали швидше все зробити, щоб піти погуляти. Тож вирішили набрати із силосних ям побільше силосу, щоб не ходити двічі. Набрали стільки, що ледве донесли до воріт, там і попадали. Микола Лисенко, Наталія та Ніна Сулима, Галина Захаренко, Олександра Заніздра, Володимир Соляник, Світлана Білоус, Катерина Заплішко, Варвара Головко, Антоніна Соляник, Микола Луц, Іван Заніздра, Надія Дорошенко, Галина Яріш, Любов Коцик, Галина та Валерій Мороз – ось її колеги по роботі, з якими ділили тоді трудові будні та радість відпочинку. Посватав Марію такий же роботящий парубок, який жив разом із матір’ю неподалік. Микола Володимирович Комишан працював у ланці, пас корів; трудився і вдома, й на роботі. 10 років жили вони душа в душу, аж поки в дім не постукала біда. Коли найменшому з трьох синочків, яких вони ростили, було 1 рік і 4 місяці, чоловік трагічно загинув. Травми, що їх він отримав, коли його збив мотоцикліст після робочого дня, виявились несумісними з життям.
Тяжко горювала, залишившись одна з трьома маленькими синами на руках. Та треба було жити далі, трудитись, піднімати дітей. Вихідних майже не було. Тиждень важкої праці змінювався мазками по всьому селу на вихідних. Мазала і пригадувала, як кипіла робота в селі зразу після переселення в кінці 50-их… Куди не кинь оком – ніби працьовиті мурахи: копають ями, носять глину і воду відрами, воду ллють, мажуть горища та стелю. Коли у Марії з’явиться власне помешкання, їй на допомогу прийдуть 80 людей – усі ті, кому допомогла вона на новобудовах.
Після семи років самотнього життя доля подарувала їй ще одну гарну людину і вмілого хазяїна, від якого вона народила ще двох діток – довгоочікувану дівчинку Людмилу та синочка Ігоря. Не дивлячись на те, що в Антона Григоровича Іванова були двоє своїх синів, він ніколи не розділяв дітей на своїх і чужих. Стали працювати разом на заводі смт Власівка: він бригадиром, а Марія – арматурницею. Не згадати і не перелічити, скільки пачок арматури було зв’язано й перекинуто через каркас тендітними жіночими руками. За тяжку працю на цьому заводі та як багатодітній мамі влада виділила сім`ї Іванових фінський будинок. Дали цемент, цеглу, ящик цвяхів, і закипіла робота над будівництвом нового помешкання. Вправний хазяїн, Антон Григорович сам розрахував та розкреслив розташування кімнат, найняв людей, і поки Марія з’їздила на вихідних провідати його батьків у с. Устимівка Семенівського району, по приїзду не повірила власним очам: перед нею стояв укритий дахом новий будинок. Упродовж зими підбили дранку, розрівняли 5 машин піску, чоловік самотужки наслав підлогу й провів парове опалення.
Різниця між старшим та меншим сином Марії Федорівни – 16 років, і коли маленькому Ігореві було 4 роки, старший 20-річний повернувся з армії. Тому не дивно, що малюк заховався у дворі, бо злякався, що до будинку наближається дорослий у військовій формі.
Як не важко було матері п’ятьох дітей піднімати на ноги, серце Марії Федорівни розцвітає, коли збирається велика і дружна сім’я. Із Власівки приїжджає її син Іван, який займається підприємництвом, із сусіднього села Максимівка – син Леонід, який працює там рибалкою. А от Сергій приїжджає рідко, бо живе і працює в Новосибірську. Втішається серце матері, що діти подорослішали, створили власні сім’ї та оволоділи цікавими різноманітними професіями: двоє економістів, двоє педагогів, юрист, військовослужбовці та майбутній ветлікар. І це ще не повний список професій, адже в наймолодшого сина діти ще школярі. Маючи дипломи про вищу освіту, члени великої родини Іванових не цураються працювати на землі та виконувати важку фізичну роботу.
Виховувала мати синів бути захисниками, воїнами, справжніми чоловіками. Тож як справжній захисник, син Ігор не зміг сидіти склавши руки, коли на Сході України стало неспокійно. Півтора року він служив у 72-ій бригаді 3-го батальйону командиром міномета 120мм мінометної батареї, 11 місяців із цього періоду – в районі Волновахи.
Літня жінка дивується, як за турботами про дітей та важкою щоденною працею сплинув, мов весняні води, час. Не тільки діти – дорослими стали онуки! Марія Федорівна має семеро онуків та троє правнуків. Онучка Ярослава працює вихователем дитячого садочка, а коли прийшов час обрати собі долю, знайшла справжнього чоловіка, такого ж вольового та хазяйновитого, як сильна половина сім’ї Іванових. Денис, професійний військовий, уже не­одноразово був на передовій, у самому пеклі війни, а в нечасті дні, коли відвідував привітний будиночок своєї дружини, він не просто відпочивав – прикрасив його неймовірною підвісною стелею, сконструйованою власними руками!

Не дивлячись на різницю у віці, всі діти Марії Федорівни дружать між собою, люблять сестру та скучають одне за одним. А найбільше люблять та поважають свою маму: за недоспані ночі, добросовісність та працьовитість, за подаровану любов, що об’єднує їх у міцну родину. А ще Марію Федорівну поважають сусіди та люди в селі. Всі добре знають, що виховання дітей – справа нелегка, а виконати свою жіночу місію та бути багатодітною мамою в наш час – це справжній подвиг!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com