На ниві розумного, доброго, вічного

На Кременчуччині Василь Молодецький – постать досить вагома й авторитетна. З його іменем пов’язані чимало започаткувань, новацій і добрих справ в освітній галузі району: як у роки його активної трудової діяльності, так і сьогодні.… Народився він під завісу весни – 31 травня, в селі Мала Перещепина Новосанжарського району. В родині колгоспників Якова Івановича й Варвари Герасимівни це був третій хлопчик: тут уже підростали старші сини Микола й Тимофій. Тож справжній чоловічий характер гартувався у Василя ще з дитинства, тим паче, що було воно потривожене війною: тато пішов на фронт, у Корсунь-Шевченківській битві отримав тяжке поранення, довго лікувався в Харківському шпиталі. На щастя, живим повернувся до сім’ї – й це була найбільша радість для дітей і дружини.

Коли Василь сів за парту, школа стала невід’ємною частиною його життя, його другою домівкою. Допитливий, розумний, охоплений жагою до знань, хлопець поринув у світ невідомого, незвіданого; принишкло сидів на уроках, ловив кожне слово вчителя, наполегливо вчився і мріяв сам навчати інших.

– Певно, це сталося під впливом прекрасних моїх учителів, – повертається нині думками в ті далекі роки Василь Якович. – Вони не тільки чудово знали свою справу, а й були задушевними людьми й водночас суворими, справедливими, вимогливими наставниками. Директор Малоперещепинської десятирічки, Заслужений учитель України Михайло Кулішов прекрасно знав хімію й учнівську психологію, викладав свій предмет так дохідливо й захоплююче, що більшість із нас засвоювала матеріал на уроках. Не поступалися йому педагогічним талантом наш класний керівник, історик за фахом Меланія Зарютіна, викладач математики Іван Кущ, заступник директора Микола Клименко, який, до речі, був удостоєний ордена Леніна.

Утвердившись у своєму бажанні стати вчителем, Василь Молодецький після десятого класу подав документи на факультет ядерної фізики Харківського університету. Однак, не пройшов за конкурсом і повернувся додому. Влаштувався лаборантом у рідну школу, але мрію свою не полишав. Ішов до неї цілих п’ять років: відслуживши строкову службу на Чорноморському флоті, працював учителем фізкультури й фізики у Вільнотерешківській школі, викладав математику у вечірній середній школі робітничої молоді й заочно навчався на фізико-математичному факультеті Полтавського педагогічного інституту.

Вісім років роботи у Вільній Терешківці стали для Василя Яковича особливо пам’ятними, дорогими, незабутніми. Тут жовтневого дня 1961 року його по-батьківському тепло й щиро прийняв на роботу тодішній директор школи Іван Михайлович Волочай; тут під  керівництвом заступника директора Лідії Момсик  у невеликому, але дружному колективі він осягав ази педагогічної майстерності; тут він зустрів і покохав на все життя вчительку української мови, красуню Марію Товченик, яка стала його вірною дружиною.

У 1969 році за пропозицією тодішнього завідувача районного відділу освіти Бориса Самойленка Василь Молодецький перейшов на роботу інспектором, а пізніше обійняв посаду заступника завідувача відділу. Три десятиліття він віддав служінню на освітянській ниві району. За ці роки вдавалося вирішувати основні завдання, поставлені шкільною реформою: підвищення якості освіти й виховання; забезпечення високого наукового рівня викладання предметів; поліпшення ідейно-політичного, морального, трудового виховання, естетичного й фізичного розвитку учнів. З метою стовідсоткового забезпечення школярів середньою освітою в районі впродовж 10 років на базі центральних господарств були відкриті чотири десятирічки: Пришибська, Вільнотерешківська, Рокитненська й Садківська. Успішно функціонували  військово-патріотичні табори. Завдяки особливій увазі розвитку фізичної культури і спорту навчальні заклади району 12 років посідали призові місця в області. 1991 року на Кременчуччині з ініціативи вчителів фізкультури була відкрита районна дитячо-юнацька спортивна школа. Досвід розвитку фізичної культури в Кременчуцькому районі вивчало навіть Міністерство освіти України, каже Василь Якович.

Із 2000-го по 2013 рік він працював завідувачем навчально-консультаційних пунктів заочної освіти й екстернату на базі Піщанської гімназії. За цей час близько 400 молодих людей змогли отримати тут освіту.

Нині з великою повагою і вдячністю Василь Молодецький згадує всіх, із ким доля зводила його на професійних теренах. Відзначає діловитість, ініціативність, компетентність, вдумливість вимогливість до себе й інших очільників районного відділу освіти Лідії Барабаш,  Бориса Жежели, Олександра Ситюка, Василя Камського; шанобливо говорить про директорів шкіл Уляну Наливайко, Тимофія Молодецького, Івана Волочая, Івана Плахотника, Сергія Марченка, Івана Білявського, які були для нього взірцем справжнього педагогічного таланту. Тепло відгукується про всіх керівників освітніх закладів, які очолювали колись і очолюють нині свої колективи: Лідію Василенко, Любов Назаренко, Тамару Бондаренко, Семена Вальчука, Євгена Прядка, Володимира Казидуба, Володимира Пешка, Валентину Авдієнко, Геннадія Москалика, Вадима Ткаченка. Не обходить увагою й колег по відділу освіти – Зінаїду Шаблій, Петра Бондаренка, Ольгу Соколюк та інших.

– Робота на освітянській ниві  стала в нас родинною справою, – зауважує Василь Якович. – Мій старший брат Тимофій чотири десятиліття віддав навчанню дітей; розумне, добре, вічне сіяла й моя дружина Марія Андріївна. Вчителюють доньки найстаршого брата Миколи – Людмила й Лариса. Лише племінниця Наталія обрала інший, але не менш благородний фах – працює медиком.

«Відмінник освіти УРСР», «Відмінник освіти СРСР», «Відмінник фізичної культури СРСР», медаль «Ветеран праці», численні грамоти різних рангів  – ці високі відзнаки свідчать про визнання  професіоналізму і значних заслуг Василя Молодецького. Проте, для себе особисто найголовнішою справою свого життя і найпочеснішим досягненням він вважає увічнення пам’яті людей, які заслужили це своїм беззавітним служінням рідному краю. Зокрема, за його словами, це велика, спільна з ініціативною групою робота, результатом якої стало відкриття меморіальних дощок Заслуженому вчителю України Катерині Українець та вчителю фізичної культури Михайлу Ціпару з Білецьківської школи, директору Кривушівської школи Івану Білявському, директорам Омельницької школи Уляні Наливайко й Тимофію Молодецькому,  Заслуженому працівнику сільського господарства Олександру Яроменку, директору Вільнотерешківської школи Івану Волочаю, а також присвоєння його імені цьому  закладу освіти.

Сьогодні земні будні Василя Яковича спливають розмірено й неквапно. Відколи у 2010 році пішла за вічну межу його дружина, сум оселився в його серці. Розвіяти тугу й самотність допомагають щоденні ранкові прогулянки парком Миру, зустрічі й щирі розмови з друзями, вболівання за грою футболістів «Динамо» й «Шахтаря», перегляд новин, насолоджування  піснями Олега Винника, відвідування концертів у Міському палаці культури за участі слухачів університету ІІІ покоління.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com