Життєві гони – золоті і щедрі

У нескінченних хліборобських клопотах, в одвічній селянській праці, гідно і з честю прямує своїм земним шляхом славний трудівник, колишній механізатор Василь Соловйов.   15 жовтня він відзначив вісімдесятий день народження – поважну й красиву дату свого багатогранного, сповненого змісту й вагомих справ, життя.

Про відомого свого часу не лише на Кременчуччині, а й далеко за її межами омельницького комбайнера наша газета вже розповідала своїм читачам минулого року. Однак, оминути такий важливий ювілей цього шанованого людьми, але скромного й простого чоловіка, «Перемога» не могла. Хоча б кількома словами ми хочемо ще раз згадати шлях цього невтомного трударя, аби засвідчити йому свою повагу і вдячність.

… Хлопчині, який народився й виріс у звичайній колгоспній родині, серед широкого пустовітівського роздолля,  з дитинства запали в душу пахощі свіжої землі, врунисто-колосисті ниви й такий загадково-звабливий гуркіт польової техніки. Тож дитячі мрії про майбутню професія не линули в космічні далі, а оселилися тут, у рідному краї, і привели 15-річного випускника Писарщинської семирічки  на машинно-тракторну станцію, де він влаштувався  помічником комбайнера.

З часом, закінчивши Веприцьке училище механізації за спеціальністю механік-комбайнер, Василь пересів на комбайн уже на правах його повноправного господаря. Й відтоді не було для нього більшої насолоди й задоволення, ніж гарячої жнивної пори виводити свій потужний «Колос» на неозорий сонячний лан, поринати в розгойдані хвилі пшеничного моря й дивитися, як ллється золотий потік зерна з бункера комбайна в кузов машини. Саме усвідомлення того, що він причетний до найважливішої справи – збирання святого хліба – сповнювало його душу радістю, гордістю й відповідальністю.

З такими відчуттями Василь Соловйов працював скрізь: і на першій у своїй трудовій біографії МТС, і в демидівському колгоспі, і в  колгоспах «Червоний партизан» та ім. Леніна, а з 1968 року й до виходу на заслужений відпочинок – в омельницькому радгоспі «Кременчуцький». Трудився по-ударному, добросовісно, не шкодуючи сил і здоров’я, з любов’ю до землі і своєї професії, був одним із кращих механізаторів господарства.

Держава гідно оцінила заслуги Василя Никифоровича. В 1976 році за високі намолоти зернових культур він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. В 1977-ому відзнакою для передовика з Омельника став новий «іменний комбайн» «Колос», що прийшов від заводу особисто для нього. В 1978-ому, «недобравши» всього 18 тонн до отримання Золотої зірки Героя Соціалістичної Праці, Василь Соловйов був удостоєний ордена Леніна, Золотої медалі ВДНГ та автомобіля «Москвич».

За цими здобутками  стояла тяжка праця на землі, безкінечні турботи без вихідних і перепочинку, клопітні безсонні ночі. Все це не могло не датися взнаки, тож за станом здоров’я в 1979 році Василю Никифоровичу довелося-таки покинути кабіну комбайна. Проте, роботи на тракторному стані, куди він прийшов, у майстра-наладчика із золотими руками не поменшало: ремонтувати техніку всім тутешнім механізаторам хотілося лише в нього.

Уже два десятиліття, як Василь Никифорович пішов на заслужений відпочинок. Хоча який може бути відпочинок у селянина? Город, домашня живність, господарські клопоти на подвір’ї і в будинку. І щоліта – золоті й щедрі пшениці, розлиті прямо біля обійстя. Вони нагадують йому про його життєві гони – такі ж ваговиті й добірні.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com