Мелодія ліричної душі

Нещодавно побачила світ поетична збірка «Танець семи покривал». Свої твори –різнопланові, самобутні, емоційні – в ній представили 32 автори з багатьох куточків України. Серед них – і наша талановита землячка, вчитель української мови й літератури Чечелевської загальноосвітньої школи й віднедавна – член кременчуцької Спілки літераторів «Славутич»  Вікторія Сопільняк.Дебют цієї чудової поетеси на шпальтах «Перемоги» відбувся нинішнього року, хоча, як виявилося, свою чарівну, зворушливу, бентежну лірику вона пише вже давно. Образи її поезії дивовижно легкі й глибокі водночас, близькі й зрозумілі, невимовно теплі й щирі. Тож перша, нехай і гуртова, друкована книга слугує визнанням літературного обдарування Вікторії, її пристрасного й барвистого художнього слова.

– Ідея цього доробку належить члену Спілки літераторів «Славутич» Таїсії Цибульській, – говорить Вікторія. – Я теж із радістю долучилася до проекту, адже до цього публікувалася виключно в альманахах «Кременчук літературний», куди увійшли поетичні та прозові твори кременчуцьких літераторів. А ось у виданні, що вміщує поетичні твори різнопланових авторів із багатьох куточків України, друкуюся вперше. В ньому поети відкривають сім граней свого «Я», свого бачення життя, свого світовідчуття. Це не просто збірка віршів – це оголення душі, де під кожним «покривалом» відкривається нова грань і новий образ.

Як зазначає Вікторія, вона безмежно щаслива, що потрапила на сторінки цього видання, змогла відкрити читачеві сім граней своєї особистості, познайомилася з поезією сучасних українських поетів. А вже невдовзі, як зізналася поетеса, шанувальники її лірики матимуть приємність насолоджуватися віршами з її власної збірки. Поки ж що декілька творів, що ввійшли до книги «Танець семи покривал»,  авторка запропонувала й своїм краянам – на шпальти «Перемоги».

Я така, як є

Така, як є. Чи праведна, чи грішна?

Вразлива. І не зношу самоти.

Буваю до невпізнанності ніжна.

А інколи – сумна до гіркоти.

 

Живу, як всі. Надіями зігріта.

Ціную в людях звичну простоту.

Нестримно, як усі, чекаю літа.

І осінь полюбляю золоту.

 

Люблю життя. На помилках навчаюсь.

Та як без них свій шлях земний пройти?

Якщо є труднощі, на краще сподіваюсь.

І свято вірю в силу доброти.

 

Така, як є. Нещирості боюся.

Осудять правду – змушена повстать.

За кожен день я Господу молюся.

Така, як є… А іншою не стать.

 

 

Давай втечемо удвох

А давай втечемо удвох,

Де волошки квітують в житі…

Стиглі ниви, дощами вмиті,

Спокушатимуть нас обох.

 

А давай втечемо на мить

В непроглядні безкраї далі…

Там розвіються всі печалі.

Відчуваєш: душа тремтить?

 

А давай втечемо у ніч…

Гладь небесна – одвічне диво.

Ми закохані і щасливі…

Зірки світять, мов сотні свіч.

 

А давай втечемо за край

Світу білого…Ти не проти?

Осягнемо нові широти…

Лиш за руку міцніш тримай!

 

А давай втечемо удвох!

 

 

Я зіткала тебе…

 

Я зіткала тебе з думок,

Пелюстками долонь зігріла.

У яскравих нічних зірок

Тихо щастя для нас просила.

 

Я зіткала тебе із мрій,

Малювала весну сонетом.

Я зіткала тебе з надій.

Я з тобою стала поетом.

 

Я зіткала тебе зі снів,

Ніжних дотиків і бажання.

Я зіткала тебе зі слів,

Я зіткала тебе з мовчання.

 

До знемоги тебе нап’юсь,

Захмеліють у віршах фрази…

І в молитві святій схилюсь,

Що судилося жити разом.

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com