Серце, віддане людям

Сьогодні свій 70-літній ювілей від дня народження відзначає Антоніна Гнатівна Коваль – людина багатогранна, талановита, цікава… Особистість непересічна, яка своєю порядністю, чесністю, працелюбністю залишила помітний слід у серцях і в пам’яті своїх сучасників.А починалося все не в селі Потоки, де працювала більшу частину свого життя , не в Рокитному, звідки сюди прийшла, а на Хмельниччині – в селі Печеськи Красилівського району.

Берег дитинства у кожного свій… В Антоніни Гнатівни він був хоча й нелегким, але по-своєму щасливим. Народилася вона 7 листопаді 1948 року у простій селянській родині. Батько, Гнат Іванович, був на фронті, прийшов із війни з ранами. Мама – Ганна Микитівна, рано пішла з життя. А на маленькій Тоні разом із молодшим братиком Мишком та старшою сестрою Марусею були й цукрові буряки в полі, й гуси, й домашня худоба. В усьому діти допомагали батькам, хоча так хотілося гайнути до лісу по черешні чи гриби, до ставка, щоб попірнати в теплій водичці. Але така нагода випадала рідко.

Закінчивши в 1963 році Печеську восьмирічку, Тоня розпочинає навчання в Новоселицькому зооветеринарному технікумі, який закінчила з червоним дипломом. А навесні 1968 року її прийняли на роботу на Рокитнянську птахофабрику бригадиром основного стада бригади №2. В 1973 році Антоніну Гнатівну перевели керівником бригади, яка була розташована в селі Потоки. Її роль як керівника цієї ланки – неоціненна. Це і вчасно звести облік готової продукції, відправити її на яйцесклад, скласти облік витрат кормів, замовити їх і прослідкувати за завезенням, зробити обхід пташників і багато чого іншого. Але це не найважче. Найголовніше і найважливіше – це робота з людьми. Адже ніякий механізм не помітить, як сьогодні веде себе птиця, чому вона гірше споживає корми. Це помітить тільки людина. Отож і старалася Антоніна Гнатівна бігти в першу чергу не до механізмів та паперів, а до людей.

А ще було й заочне навчання в Полтавському сільськогосподарському інституті (1980-1985 роки), і сім’я. Все життя підтримував Антоніну Гнатівну, був надійною опорою, мудрим наставником і люблячим чоловіком Юрій Леонтійович Хміль. Їхні долі поєднало не тільки палке кохання, а й спільна справа – птахівництво. Коли в 1990 році колектив обрав Юрія Леонтійовича директором птахофабрики «Росія», вони разом шукали вихід зі складної ситуації господарства в нелегкі часи інфляції та занепаду економіки України. Вона – головний зоотехнік, і він – справжній господар-новатор – вивели птахофабрику «Росія» на дорогу стабільності й рентабельності. В Потоки за вивченням досвіду приїжджали делегації не лише українських фахівців, а й із багатьох колишніх радянських республік.

Антоніна Гнатівна разом із чоловіком народила та виховала двох доньок – Ірину й Оксану. Після закінчення вищих навчальих закладів дівчата залишились працювати в рідному селі. Іра – в Потоківській загальноосвітній школі вчителем зарубіжної літератури та російської мови, також вона пише вірші й має вже три власні збірки. А Оксана продовжила традиції батька – працювала бухгалтером на птахофабриці «Росія». Зараз обидві доньки працюють у Полтавському обласному науковому ліцеї-інтернаті ІІ-ІІІ ступенів при Кременчуцькому педагогічному коледжі імені А.С. Макаренка (НОК «Ерудит») у селі Потоки.

Все життя Антоніна Гнатівна вдосконалювала свою майстерність і професійність. У 1994 році їздила на стажування до Америки в штат Айова, переймала досвід провідної компанії «Хай-Лайн», щоб потім упровадити інновації у себе в господарстві. Консультувала колег із Вірменії, Росії. Брала участь у семінарах та симпозіумах у Нідерландах.

За вагомий внесок у зростання ефективності виробничої діяльності Антоніна Гнатівна Коваль нагороджена орденами Леніна та Трудової Слави ІІІ та ІІ ступенів.

Cьогодні Антоніна Коваль відзначає свій славний 70-літній ювілей. Вона вже на заслуженому відпочинку, але багато з тих, кому довелося з нею працювати, досі кажуть, що кращого керівника, ніж Антоніна Гнатівна, вони не зустрічали. Й хоча народилася вона на Хмельниччині, але є славною донькою й патріоткою кременчуцького краю. Її душа і серце, її професіоналізм і золоті руки віддані становленню й розвитку птахівничого господарства, віддані людям.

На знімку: А. Коваль із нині покійним чоловіком Ю. Хмілем. Фото з архіву.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com