Справжнє кохання не гасне ніколи

Коли подружжя долає спільний життєвий шлях довжиною в сорок років, це означає, що їхнє кохання змогло перемогти все. Якщо люди досі в парі, це значить, що любов зігріває їхні серця й дає сили протистояти будь-яким викликам долі. Така вірність красномовно свідчить: віддані й щирі почуття ніколи не згасають.Неймовірно молодими й енергійними, світлими й радісними, закоханими й щасливими зустріли рубіновий ювілей свого весілля Олександр Федорович  і Тетяна Леонідівна Назаренки з села Гориславці. 40 літ тому, 10 листопада 1978 року, юні й гарячі серцем, вони стали на весільний рушник і відтоді крокують поруч, тримаючи в міцних і надійних долонях ватру своєї палкої жаги, ділячи навпіл приємні й печальні миті, удачі й негаразди, сонячні й похмурі дні. За весь цей час їм вдалося не тільки вберегти, але й зміцнити свою родину, подарувати світу чудових дітей, багато чого досягти і звершити.

Веселого й життєрадісного хлопця із села Красносілля Чигиринського району з такою ж променистою й невгамовною дівчиною з Ірдині Черкаського району чародійка-доля звела на святкуванні Дня молоді. Вже за кілька місяців іскорка приязні, що спалахнула між ними, розгорілася яскравим багаттям і повела їх під вінець.

Молоде подружжя починало вити своє сімейне гніздечко в столиці. Олександр ще навчався в Київському державному вищому музичному училищі ім. Р.М. Глієра, Тетяна здобувала фах медичної сестри в Київському медичному училищі №1. Обоє отримали дипломи одночасно –  в 1980 році. Вона, поки цього ж року не з’явилася на світ донечка Вікторія, працювала в дитячому садочку, він – артистом хору в Сумській і Чернігівській філармоніях.

До села Гориславці на Кременчуччині родина приїхала в 1981-ому. Олександр обійняв  посаду директора сільського будинку культури, Тетяна пішла вихователем у тутешній дитячий садок  «Дзвіночок».  Народження синочка Святослава й завершення заочного навчання в Кременчуцькому педагогічному  училищі в неї збіглися в часі – цими подіями ознаменувався  1985 рік. По тому Тетяна Леонідівна очолила колектив дошкільного закладу й працювала завідуючою до 1997 року, поки сільський садочок, зважаючи на всезагальну скруту, не закрили.

Робота ніколи не ставала їм на заваді берегти домашній затишок і тепло. Без особливих зусиль – дивовижно легко й невимушено – вони  перетворити свій дім на неймовірне місце, сповнене   щирістю, світлою енергією, що дарують спокій і відчуття того, що ти вдома, ти там, де завжди люблять і чекають. Щодень у їхній оселі лунав сміх, вони були таким ніжними й терплячими, підтримували ініціативи своєї половинки й ніколи не сварилися через дрібниці. Вони завжди знали, як знайти компроміс, як допомогти одне одному розвиватися й досягати мети, вони цінували в кожному передовсім особистість, яка має свої бажання й цілі в житті. Й вони робили все, аби допомагати одне одному втілювати мрії в реальність.
Тому дитячий садок і сільський будинок культури повсякчас працювали в співдружності: Олександр допомагав дружині у проведенні всіляких свят і заходів, а Тетяна завжди підставляла своє тендітне плече, брала активну участь у художній самодіяльності. Більше того – з 2004 року й до виходу на пенсію 2011-го – вона була директором Гориславського будинку культури; а в 2013 році, вже будучи на заслуженому відпочинку, повернувся сюди знову й Олександр Федорович – художнім керівником.

Для обох діяльність у сфері культури, захоплення творчістю, життя з піснею, повсякчасне спілкування з молоддю були й залишаються потужним джерелом енергії, оптимізму, завзяття й невичерпного натхнення. Народний фольклорний ансамбль «Берегиня» в далекому 1993 році народився саме завдяки старанням Олександра Назаренка. Піснів його самобутньому виконанні звучали не тільки на сценах  Кременчуцького району, а й усієї Полтавщини.  Кілька років тому, знову поринувши у вир культурного життя, Олександр Федорович  організував не менш колоритний і талановитий вокальний колектив «Калинове намисто», який уже встиг полюбитися й кременчуцькому глядачеві, й заявити про себе на Сорочинському ярмарку та на ЕКО-фестивалі  «Лель». Учасник колективу проводять дуже плідну культурно-масову роботу. Не залишається осторонь і Тетяна Леонідівна, всіляко допомагає чоловікові в його клопотах. Для обох – це справа всього життя, що їй вони віддають свої сили, знання й уміння.

Їхнє кохання і їхня сім’я – це взірець того, якими повинні бут справжні пари і справжні родини. Дивлячись на них, виховуючись на їхньому прикладі, й діти в Назаренків  виросли прекрасними людьми, якими батьки можуть пишатися. В доньки Вікторії – таке ж щасливе заміжжя:  люблячий чоловік Андрій і донька Анастасія, якій цьогоріч виповнилося 18 літ. Одружився й син  Святослав, уже рік, як втішаються всі маленькою Машунею, яку народила йому кохана дружина Ольга. А коли в дітей усе ладиться – більшого батькам і бажати не треба.

Тож у подружжя Олександра й Тетяни Назаренків дійсно дивовижне свято – їхнє рубінове весілля.  Рубін – коштовний камінь, таємничий і прекрасний, яскравий і благородний, символ полум’яного, міцного й красивого кохання, емоційності й сили почуттів, що їх вдалося зберегти, пройшовши довгу й непросту життєву дорогу. Після обробки й шліфування рубін стає ще прекраснішим – так і стосунки пари після випробування роками стають все міцнішими й міцнішими.

Тетяна Керімова

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com