Не згасне пам’яті гірка свіча

Сьогодні  Україна відзначає День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій,    вшановує  полинові 85-і роковини  великої трагедії українського народу, поминає  мільйони невинно загублених душ, які покинули цей світ у  муках безжального голоду.

Сьогодні голодомор – не історична давнина, а глибока духовна рана, що нестерпним болем пронизує пам’ять і його очевидців, і сучасне покоління.  Згідно з результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», нині 79% українських громадян вважають, що Голодомор 1932-33 років  був геноцидом українського народу. Це твердження, поділяє абсолютна більшість жителів Заходу та Центру країни (92% та 83% відповідно),  відносна більшість Півдня та Сходу (69% та 67%). Більш схильні підтримувати цю тезу мешканці сіл, молодші та україномовні респонденти. У довгостроковій динаміці з 2010 року відсоток тих, хто визнає Голодомор геноцидом,  збільшився на третину.

Історичні дані засвідчують: лише за неповні  тридцять літ наша багатостраждальна нація  пережила  жахливі трагедії: голодомори 1921-1922 років, 1932-1933 років та 1946-1947 років. Кількість їхніх жертв установити майже неможливо: пішли з життя понад десяток мільйонів українців.

За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи в 1921-1922 роках від голоду в Україні померли більше 1 мільйона людей, статистика радянських часів визначає 800 тисяч загиблих, інші дослідники говорять про 1,5 мільйона жертв. Голодомор 1932-1933 років – «неопалима купина» українського народу – біль, що ніколи не вщухає, рана, що ніколи не загоюється. Голодна смерть повела за собою стариків і молодь, немовлят і ненароджених дітей. Демографічні втрати цього періоду становлять 3 мільйони 941 тисячу осіб, дехто вказує, що кількість жертв була від 5 до 7 мільйонів. Під час третього голодного мору 1946-1947 років історики наголошують, що кількість померлих була понад 500 тисяч. А якщо додати сюди ще мільйони ненароджених?

Науковці зазначають, що навесні 1933 року,  саме в пік голодомору, щохвилини смерть забирала 17 людей, щогодини – 1041, майже 25 тисяч – щодня.

Полтавщина  належить до територій, що постраждали найбільше. За даними істориків, кількість жертв голодомору в нашому краї сягає близько мільйона осіб. У цей період зникли назавжди понад 500 малих населених пунктів області.

Тоді, 85 років тому, в результаті радянської політики хлібозаготівель і колективізації в пекельному голодному вогні палали й наші кременчуцькі села, у страшних муках танули воском тисячі людських життів, мученицькою смертю вимирали цілі хутори… За даними Національної книги пам’яті жертв голодомору в Україні по Кременчуцькому району число постраждалих  від  цієї страшної трагедії склало 3082 особи. Смерть безжально косила всіх, люди божеволіли від голоду й навіть траплялися випадки канібалізму. На хуторі Рогізне Кобелячківської сільради вимерли 109 людей, у Кіндрівці – 89, у Рокитне-Донівці – 83, у Чечелевому – 86, у Запсіллі – 85, у Червоній Знам’янці – 91, в Омельнику – 100, в Зарудді – 106, у Піщаному – 110, у Бондарях – 159, у Гориславцях – 180, у Недогарках – 310, у Пришибі – 389…

Особливо лютувала голодна пошесть у селі Кам’яні Потоки, що постановою Раднаркому УРСР від 6 грудня 1932 року було занесене на «чорну дошку» за саботаж хлібозаготівлі.  Зі свідчень тих, хто пережив ці часи, в селі   вимирали цілі сім’ї: від 5 до 10 осіб у кожній. Смерть ненаситно й люто жнивувала по сільських дворах. Місцеві активісти, ревно виконуючи свою  справу, забирали в односельців останню жменю зерна. 616 невинних душ покинули цей світ у чіпких обіймах страшного голоду.

Сьогодні вся Україна застигне в болючій хвилині мовчання, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Вшануймо й ми всі пам’ять наших земляків, дідусів і бабусь, батьків і матерів, сестер і братів – усіх тих, хто загинули в муках. Згадаймо їхні безвинно страчені душі. Нехай горять свічки, як символ страждань і перемоги над смертю, символ пам’яті й воскресіння нашої душі, символ торжества життя.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com