Кохання й вірності коштовна позолота

Сяйвом напрочуд красивої й величної дати позначений вінець цьогорічної осені в подружньому житті Володимира й Наталії Радутних із села Чечелеве. 6 листопада вони врочисто й зворушливо  відсвяткували своє золоте весілля.50 років у парі – це ціла вічність. За п’ять десятиліть шлюбу вони змогли прожити безліч радісних і тривожних моментів, але, попри всі негаразди й труднощі, їхні почуття залишилися міцними й непорушними. Такі стосунки можна порівняти лише  з властивостями золота – благородного металу, що ніколи не тьмяніє.

Прості, задушевні, приємні люди, щирі, щедрі, гостинні й відверті душею. Такими Володимира Юхимовича й Наталію Олександрівну знають у Чечелевому, Білецьківці й загалом у районі. Їхнє життя, мов на долоні – як у всіх, сповнене переживань і хвилювань,  радощів і успіхів. Але найбільше – зігріте теплом і силою великого почуття, взаємними любов’ю й турботою,  підтримкою й розумінням, тим, на чому одвічно тримається справжня родина.

Певно, самі небеса розпорядилися звести їх докупи. У далекому вже 1963 році Володимира  призвали на службу до армійських лав.  Хлопець потрапив до Київської сержантської школи, а звідти – до Німеччини, на охорону складів боєприпасів ракетної частини. Юнак служив у спортивній роті пожежників. Якось їх підняли по тривозі – на затримання озброєного дезертира. Сталося так, що Володимир отримав тоді поранення й  після госпіталю приїхав додому в десятиденну відпустку. Саме вона й стала доленосною в його житті: запрошуючи родичів на святкування, він познайомився з 14-річною Наталею. Мабуть, то таки було кохання з першого погляду: хлопець подався знову на службу, окрилений палким почуттям, а дівчина терпляче й вірно чекала на його повернення.

Спільне рішення про створення родини молодята прийняли в 1968 році. «На рушничок стати – повік друга мати», – кажуть у народі. Друга надійного й сердечного, який буде поруч і в горі, і в радості. Тож цим простеленим під їхніми ногами, гаптованим усілякими барвами життєвим рушником подружжя Радутних пройшло вже цілі півстоліття. На цій довгій  дорозі народилися в них син і донька. Діти виросли талановитими, виховалися долюдними й гідними своїх батьків. Обоє сьогодні  мешкають у Києві, але про рідну оселю, про тата з мамою, не забувають.

Самі ж  Володимир Юхимович і Наталія Олександрівна зберегли вірність не лише сім’ї, а й роботі. Все своє трудове життя, до самої пенсії, вони пропрацювали на вагонобудівному заводі. Він – начальником штабу цивільної оборони й надзвичайних ситуацій, вона – у фінансовому відділі. Окрім родини, роботи, господарства, завжди були в центрі громадського життя села й району, й зараз залишаються  активними учасниками всіх місцевих заходів. Наталія Олександрівна вже два десятиліття співає у вокальному  колективі «Чечеляночка» місцевого клубу, Володимир Юхимович чимало літ був  депутатом сільської ради, а зараз – член виконавчого комітету. Він захоплюється поезію й неодноразово ставав лауреатом та переможцем престижних конкурсів.

Проти віку – нема ліку, гласить народна мудрість. Літа невпинно й невідворотно  спливають, як вода. І проживає їх подружжя в злагоді, шані, підтримці. Сім’я – то святе, то велике щастя й одвічна відповідальність. Наталія Олександрівна – берегиня родинного вогнища, яка повсякчас своїми стараннями береже і зміцнює родину. Володимир Юхимович – її надійна опора, друг і порадник. Адже щоб збудувати хорошу сім’ю, одного кохання замало, потрібні ще вірність, велика дружба й повага. Саме вони й стали для цієї пари золотим килимом щастя.

Тетяна Керімова

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com