Зорить добром на полотні життя

Кожну людину оцінюють за її справами, кожного вчителя – за його учнями. Бо педагог, як і батько з матір’ю, виховує  особистість, формує характер, карбує в серці глибокий, незабутній слід, назавжди залишається осяйною зорею на життєвому полотні  тих, кому віддав свої знання й сили…

Безмір тепла й сонця, любові й турботи, уваги й ласки вмістила в собі щира й добра душа Марії Іванівни Коваленко із села Придніпрянське. Вчитель від Бога, взірець для багатьох поколінь, вона – ніби прообраз  малишкової пісенної «зорі світової», в якої «скільки підросло й полетіло» тієї золотої дітвори   «на шляхи земні, в ясну блакить…». І хоча давно вже не прямує вона дорогою до свого класу, та й досі не забувають її вдячні учні, не заростає стежка до її двору, не сумує її оселя без сердечного слова.

А післязавтра й поготів гомоном наповниться затишна й гостинна світлиця Марії Іванівни – 30 грудня сива зимова пора відлічить їй ювілейні, 80-і роковини від дня народження. І в тих срібних заметілях, що лишилися позаду – все її життя, віддане дітям.

Родом Марія Іванівна  із села Вільна Терешківка. Бути вчителькою вона мріяла ще змалку і втілювала те бажання навіть у дитячих іграх  «у школу». ЇЇ дядько Григорій Михайлович Крупа працював директором навчального закладу в Хорольському районі, тож дівчині було з кого брати приклад. Після закінчення школи Марійка вступила до Лебединського педагогічного училища і в   1958 році здобула спеціальну освіту. Свої перші уроки молода вчителька провела в початковій школі на хуторі Ковалі Демидівської сільради, по тому  два роки працювала в Демидівській восьмирічці, потім старшою піонервожатою в Потоківській середній школі, а в 1964 році отримала призначення в навчальний заклад села  Дзержинське (сьогодні це село Придніпряське).

Відтоді  чотири десятиліття Марія Іванівна з любов’ю й сумлінням трудилася тут, навчила й виховала не одне покоління в цьому селі, вклала в серце кожного свого учня частинку  душі. Доводилося нелегко,  згадує Марія Іванівна, адже школа була малокомплектна,  тож одночасно на уроці  випадало працювати не з одним класом, а з двома чи трьома. Не вистачало наочних посібників, власноруч бралася за виготовлення таблиць і плакатів, ще й із папером відчутний дефіцит був. Проте, любов до обраної  професії, сумлінність і відповідальність допомагали їй долати всі труднощі, працювати з душею й захопленням, на високий результат.  ЇЇ учні були серед кращих. Вісімдесят відсотків дітей навчалися на «4» і «5». Гарно написані школярами диктанти чи контрольні роботи неабияк тішили вчительку, а ось коли результат не виправдовував її сподівання, вона глибоко засмучувалась. Але – не картала й не карала учнів, а прагнула вкладати  в їхні голови знання, якомога доступніше подавати матеріал. Із  25  шкіл Кременчуччини зошити саме її першачків обирали на районні  виставки. Та й сама Марія Іванівна неодноразово нагороджувалася грамотами Міністерства освіти України, отримувала відзнаки районного рівня, її портрет прикрашав Дошку пошани.

Один із сучасних музикантів досить влучно сказав: учитель – це не той, хто допомагає тобі закінчити школу, а той, хто допомагає тобі почати власне життя. Промовисто підтверджують ці слова й теплі спогади голови ради районної організації ветеранів  Олексія Щербухи, що ними він поділився про ювілярку.

– Марія Іванівна, тоді ще Крупа, була однією з моїх перших учителів, – згадує він. – Одразу після училища вона  прийшла в нашу Ковалівську початкову школу. Я й донині щиро вдячний їй за те,  що хлопцеві із «забитого»  хутора вона дала знання, навчила наполегливості в досягненні мети. Це допомогло мені самостійно пробиватися в житті, закінчити інститут і працювати на теренах району.

І з такою вдячністю відгукуються про Марію Коваленко всі її учні. Кажуть, для них  вона  була й залишається досі прикладом душевних цінностей і людських чеснот. Щоб віддавати серце дітям, потрібно мати до них велику любов. Вона безмежно любила свою роботу й дітей.

Слугує ювілярка взірцем і для своєї  родини, односельців,  друзів,  знайомих. Хоча доля й поселила смуток у душу Марії Іванівни, передчасно забравши за вічну межу чоловіка й сина,  але  вона говорить,  що життя продовжується. Сьогодні бабуся  має турботливу доньку й зятя, трьох онуків, трьох правнуків, які щиро, з повагою й любов’ю про неї турбуються.

!!! Незважаючи на те, що Марія Коваленко  вже давно на заслуженому відпочинку, в селі Придніпрянське її знають і пам’ятають, глибоко шанують як  самовідданого вчителя, справедливого і з великим серцем. А ще – дякують небесам, що дали їм можливість знати її, жити поруч і брати за взірець.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com