Мов щедрий колос рідної землі

Сьогодні, 27 лютого, на порозі весни, Іван Пащенко із села Недогарки відзначає свій 80-літній ювілей від дня народження. В той барвистий вінок сонячних і теплих привітань, що їх, безсумнівно,  прийматиме шановний  іменинник, вплітає  свій букет щирих поздоровлень зі славною датою й «Перемога»  – із вдячністю й шаною за вірність рідному краю.

Так нестримно й непомітно збігають за небокрай літа, як оте жито з бункера його комбайна колись сипалось. Заплющиш очі, подумки  зануриш напрацьовані за день руки в сонячне хлібне літепло, перебираєш по зернині, відчуваєш пальцями  визрілу налиту силу кожної з них і грієш серце щемними споминами про далекі, безповоротні роки…

Уже на довгі вісім десятиліть простелилися земні гони ветерана праці Івана Миколайовича Пащенка з Недогарків. Озираючись назад, осягаючи поглядом дорогу свого буття, усвідомлює, що й сам він – як оте маленьке кинуте в глибоку ріллю  зерня, що пробивається до світла, проростає щедрим, ваговитим колосом на безмежній життєвій ниві.

Селянський син, він народився й виріс у Рокитне-Донівці Недогарківської сільради. До праці, як і всі сільські діти, привчався змалку, допомагав удома по господарству, а в 13 літ уже заробляв трудодні, набивав мозолі на хлоп’ячих долонях  на різних роботах у колгоспі РСЧА. Закінчивши в 1954 році сім класів Недогарківської школи, влаштувався    слюсарем на молочнотоварну ферму, а вже за два роки «виріс» до відповідальної посади обліковця.

У 1958-ому відбувалося укрупнення господарств. Не обійшов цей процес і Недогарки, де в результаті об’єднання утворився колгосп «Іскра Леніна», що вже далеко пізніше був реформований у нині діючий сільськогосподарський кооператив «Іскра». Іван Пащенко пішов працював причіплювачем на тракторній бригаді.

Але, як і будь-якого юнака, його вабила техніка. Що то причіплювач – от би самому в кабіну, за кермо – і вперед! Здійснитися мріям допомогло навчання в 1958-1959 роках у Хорольському технікумі механізації сільського господарства. Заклад Іван закінчив успішно, отримавши «червоний» диплом і посвідчення  тракториста-машиніста широкого профілю сільськогосподарського виробництва. Старанному, добросовісному, відповідальному й беручкому до роботи двадцятирічному юнакові керівництво колгоспу одразу довірило степовий корабель – комбайн і найсерйознішу роботу – збирання хліба.

Молодому комбайнеру неабияк до душі припало це досить тяжке й виснажливе, але таке радісно-дивовижне заняття: занурюватись у золоте море житів і пшениць, пливти ним, торуючи дорогу у високих хлібах, бачити, як нестримним потоком тече в кузов автомобіля зібране ним зерно – основа життя на землі. Іван Пащенко трудився самовіддано й вийшов у передовики  не лише у своєму господарстві. За найвищі намолоти на жнивах йому щороку урочисто  вручали посвідчення «Кращий механізатор району». А ще, високо цінуючи його трудовий ентузіазм і завзяття,  виявляли довіру, п’ять разів делегуючи  на районні та обласні комсомольські конференції, а в 1966 році – на ХХ з’їзд   комсомолу України. Там недогарківському колгоспнику  пощастило спілкуватися не лише  з видатними діячами УРСР,  а й із першим у світі льотчиком-космонавтом Юрієм Гагаріним   та силачем світу Леонідом Жаботинським. Іван Миколайович і досі трепетно береже документи, світлини та автографи цих великих особистостей, зустріч із якими подарувала йому доля.

«За парту»  він вирішив сісти знову в 1972-ому. Два роки навчався на стаціонарному відділенні в тому ж таки  Хорольському технікуму механізації  сільського господарства, але тепер уже за  спеціальністю технік-механік. І знову закінчив  його з відзнакою. До 1976 року працював майстром-наладчиком, помічником бригадира та бригадиром тракторної бригади колгоспу «Іскра Леніна». По тому кар’єрними сходами піднявся до посади  заступника голови колгоспу з ідеологічної роботі, очолив партійну організацію колгоспу «Іскра Леніна».  Встигав поєднувати клопітну й неспокійну роботу з новими  «студентськими» турботами, оскільки з 1980 по 1985 роки здобував вищу освіту в Полтавському сільськогосподарському  інституті  за спеціальністю  «Учений  сільського господарства».

Цілком логічно, що, маючи за плечима значний багаж виробничого й керівного досвіду, підкріпленого кількома дипломами, Іван Пащенко міг претендувати й на найвище крісло в колгоспі. Адже в ті часи, аби очолити господарство, високих зв’язків, впливових родичів чи прихильності керівництва було замало – своє право обійняти таку посаду треба було довести вагомими конкретними ділами.

Сімнадцять літ – із 1983-го по 2000 роки – Іван Миколайович стояв біля керма недогарківського колгоспу.  Отримавши від свого попередника, заслуженого й шанованого в районі господарника  Івана Несторовича Шайноги,  міцну базу, він не розгубив її, не втратив, а зумів увесь цей період утримувати  на висоті. «Іскра Леніна» в ті часи розвивала всі галузі сільськогосподарського виробництва, займалася овочівництвом, мала багато зрошуваних земель і досить інтенсивно їх використовувала, але особливо спеціалізувалася на дорощуванні бичків. Це був потужний спецгосп  із вирощування м’яса великої рогатої худоби.

На заслужений відпочинок Іван Пащенко вийшов у 2001 році. Проте, всидіти вдома не зміг – повернувся в колектив і з 2003-го по 2007-ий працював  головою ревізійної комісії та інженером із техніки  безпеки  в СК «Іскра». Загалом роботі в рідному господарстві, на  землі, що зростила його й щедро наділила силою життя,  він віддав 54 роки – за винятком відряджень на збирання врожаю на цілині. За свій самовідданий і чесний труд має ювілейні медалі та урядові грамоти; шану й визнання односельців, які чотири рази обирали його депутатом  Кременчуцької районної ради.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com