Із селянського роду-племені

Усі пишномовні й піднесені слова про землю-матінку, землю-годувальницю, землю-колиску для  жительки села Бондарі Ганни Козло є непорушною істиною і  справжнім змістом її життя. Не високою поезією, не дзвінкоголосою піснею, не врочистою одою, а щоденними буднями, важкою працею й теплою, сонячною віддушиною…

Та й як може бути інакше, коли за всі свої сім десятиліть на цьому світі Ганна Семенівна, здається, зрослася єством із запахами свіжозораної ріллі, з духмяним трунком весняно-літнього поля, з густими, настояними пахощами осінньої ниви. Земні долоні прийняли її з материнського лона, поїли ранковими росами, пестили шовковими травами, голубили щедрим сонцем, плекали, наснажували силою. А вона розділяла з землею радість і горе, жила й працювала на ній, віддаючи їй свої труди, розум,  частку душі й серця.

Свій дитинний вік Галинка провела на Оржиччині – в мальовничому селі Великоселецьке. Народилася вона вже по війні – в 1949 році, проте, відголоски страшної розрухи ще давалися взнаки. В неньки Харитини Пантелеймонівни підростали троє доньок, найменшенькою з яких була Ганнуся. Мама виховувала дівчаток самотужки, пнулася з усіх сил, аби ставити їх на ноги. Тож діти привчалися до роботи з пуп’янку, долучалися спочатку до хатніх справ, а по тому вже й на городі та в господарстві вчилися лад наводити. Поратися біля землі – то споконвічний селянський клопіт, що в багатьох переростає в покликання, професію, сенс буття.

Так сталося і в Ганни. Закінчивши Райозерівську школу, не роздумуючи подала документи до Березоворудського сільськогосподарського технікуму. Навчалася на агронома – дуже вже праглося знати всі тонкощі й премудрості  розумного, дбайливого й наукового  господарювання на полі. З дипломом молодого спеціаліста в 1969 році приїхала на Кременчуччину. Свою трудову діяльність двадцятилітня дівчина розпочала  з посади бригадира комплексної бригади в селі Бондарі, в тодішньому колгоспі ім. Кірова. А за рік очолила колгоспну овочеву бригаду. Роботи – неспокійної, нелегкої, клопітної  – було чимало, адже на ті часи овочівництвом серйозно займалися багато кременчуцьких господарств. І бондарівське – не виняток. Тут, як і годиться, галузь була поставлена на повний цикл: вирощували розсаду в парниках, овочі і в теплицях, і у відкритому грунті. Круговерть постійних турбот тривала від ранньої весни й до пізньої осінньої пори збирання врожаїв.

Овочевою бригадою керувала майже три десятиліття – до 1999 року, а по тому, коли в аграрному секторі започаткувалися новації й колгосп ім. Кірова реорганізувався в  в КПС ім.Кірова, Ганна Козло стала директором кооперативу рослинництва. Завершила ж свою трудову біографію бригадиром рільничної бригади ПСП «Бондарівське». Тому сказати сьогодні, що Ганна Семенівна любила свою справу – не сказати нічого, бо біля землі вона пропрацювала все життя.

Поміж тим знаходила жінка час і на активну громадську діяльність. Неспокійної й запальної вдачі, з почуттям власної  гідності й обов’язку, небайдужа й відповідальна, Ганна Семенівна користувалася незаперечним авторитетом і повагою в керівництва, серед колег і односельців. Вони виявляли їй довіру, делегуючи повноваження відстоювати  інтереси своєї громади в місцевій та районній радах. Ганна Козло  неодноразово обиралася депутатом Бондарівської сільської та Кременчуцької районної рад різних скликань, понад 15 літ була членом райкому партії, представляла партійні організації колгоспу, району та області на конференціях різних рівнів та з’їздах.

Кажуть, по праці – й шана. За сумлінну й багатолітню роботу жінка  неодноразово із вдячністю отримувала почесні грамоти й подяки як від місцевого  керівництва, так і від  районної та обласної влади. А ще вона особливо пишається високою нагородою: медаллю «За трудову́ відзна́ку».

Є в її долі й інші приводи для гордості. Двоє дітей – син Володимир та донька Ірина – уважні, турботливі, люблячі, готові підставити плече неньці в будь-якому ділі. Улюблена онука Наталія подарувала бабусі двох чарівних правнуків-щебетунів. Цьогорічного вересня стане школяркою Вероніка, яка піде до першого класу, а маленький Дениско у свої два з половиною рочки – то найкумедніша, найбентежніша і найбільша прабабусина втіха. Недарма ж кажуть: діти – наші квіти.

До слова, квіти – це ще одна велика й незрадлива любов Ганни Семенівни. Від самого дитинства й донині вона прикрашає ними свій життєвий шлях. І тоді, коли по вінця були наповнені роботою її трудові будні, й сьогодні, коли на заслуженому відпочинку не відпускають домашні клопоти, для найулюбленішої своєї справи в неї завжди знаходяться й сили, й бажання, й час. Тож і квітує яскравим, строкатим пишноцвіттям її обійстя, тоне в неповторних і запаморочливих ароматах, веселить око, радує душу. Віддячує земля барвистою красою невтомній сільській трудівниці – за всі  ці довгі роки, віддані роботі на ній.

!!! Свій 70-літній ювілей від дня народження Ганна Козло відзначила 4 червня. До сонячного й щедрого літнього букету щирих поздоровлень і зичень долучилася й «Перемога», героїнею публікацій якої нинішня іменинниця була свого часу не раз. Многая літа Вам, здоров’я, наснаги й усіляких гараздів!

Тетяна Керімова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

www.000webhost.com